Чоловік зробив ДНК-тест, але дружина вирішила перевірити результат і з’ясувати, що сталося десять років тому

Ще зі шкільної лави в Максима залишилися друзі, з якими вони й через роки були нерозлийвода. Часом вистачало пів слова, щоб зрозуміти одне одного; варто було з кимось трапитися біді, хай навіть дрібній, як решта вже поспішала на допомогу. Та одну тему за спільним столом він незмінно намагався оминути.

Розмови про жіночі зради викликали в нього неприязнь. Він рано одружився, обожнював Ірину й доньку Жанну та любив так, як, на його переконання, і слід любити: раз і назавжди. Допустити невірність у власній родині він не міг навіть подумки. Зазвичай, коли друзі починали міркувати про жінок, Максим мовчав, а потім намагався заговорити про інше.

Двічі на місяць вони збиралися щосуботи — ця звичка трималася давно. Ділилися всім, що сталося останнім часом, чи то радістю, чи бідою. Листування в соціальних мережах не замінювало їм зустрічей: дружбу хотілося зберігати живою, а не зводити до повідомлень.

Того вечора вже настав час розходитися. Максим відчув, що випив забагато пива, і подумував про дорогу додому, коли Вітя, його закадичний друг, колишній десантник, заговорив про те, чого Максим так не любив:

— Усі баби однакові. Тільки й чекають нагоди підсунути чужу дитину. Своїй я вірив як собі. А перевірив ДНК — син чужий. Отримав папірець, а в ньому ніби вирок: батьківство виключається. Зрадниці вони, усі до одної.

Решта схвально закивали. Максимові стало прикро: промовчати зараз означало погодитися й тим самим зрадити Ірину. Уже про неї так говорити не можна, у цьому він не сумнівався.

— Ні, тут ти неправий. Не треба всіх під одну гребінку. Жінки різні, а коли між людьми розлад, обоє до цього причетні, — наважився він заперечити.

— Багато ти знаєш! Свічку тримав, чи що? — невдоволено пробурчав Вітя.

— Ти аналіз здай, — підхопили друзі. — Чого лохом лишатися? Раптом і Жанночка не від тебе?

— З якого дива? Я Ірі вірю беззастережно. На Жанну подивіться: викапаний я. Очі мої, ходить так само, а як усміхнеться — ще й примружиться, як я.