Серед акуратно розставлених баночок із ліками та склянки з водою на тумбочці лежав маленький блокнот. Роман упізнав почерк дружини. Читати чуже йому не хотілося, але він уже простягав руку. Дата на першій сторінці була майже на вісім місяців давнішою за сьогоднішню. Від прочитаних під нею рядків потемніло в очах.
«Лікар сьогодні сказав: відмовляють нирки. Знадобиться діаліз, а далі, можливо, пересадка. Треба розповісти Романові. Тільки в нього зараз надважливий контракт. Розповім потім».
Він перегорнув сторінку, тоді наступну. Розмова все відкладалася, а записи ставали тихішими й чемнішими, наче Марина навіть у самої себе просила дозволу зачекати.
«Після підписання скажу».
«Розповім, коли повернеться з відрядження. Не хочу бачити жалість у його очах. Хай краще вирішить, що я від нього втомилася, ніж побачить мене такою».
Чотири дні тому вона зробила останній запис. Літери помітно тремтіли.
«Здається, він усе зрозумів. Тільки не так. Нехай. Може, йому легше буде піти».
Закривши блокнот, Роман сховав обличчя в долонях. Із дитинства він так не плакав — мовчки, захлинаючись повітрям. У пам’яті зринула розмова двотижневої давнини: непрочитані повідомлення на її телефоні, його крик. Повідомлення надходили з клініки, а він побачив у них листування з коханцем. Слова, кинуті тоді дружині в обличчя, тепер обпікали його самого.
Марина не намагалася виправдовуватися. Лише довго дивилася — втомлено, безсило — й відповіла:
— Я розумію.
У її відповіді він тоді почув визнання провини.
Тихий писк апарата змусив його схопитися. Марина поворухнулася уві сні; Роман підійшов до неї й зупинився, безпорадно дивлячись на обладнання. Зблизька він ніколи такого не бачив, цифри на екрані нічого йому не говорили. Він обережно торкнувся чола дружини: шкіра була гарячою й вологою.
Вона ледь розплющила очі. Побачила його без подиву — так зустрічають сон, який давно став звичним, — і знову склепила повіки.
— Пробач. Я скоро поставлю суп у духовку… Трішечки полежу й устану.
Після цього Роман більше не міг триматися. Її життя залежало від машини біля ліжка, а вона просила пробачення за вечерю, якої не встигла приготувати.
Він опустився навколішки й заговорив неголосно, не знаючи, чи чує вона бодай щось:


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.