Він іще довго просив пробачення, і на білу ковдру падали його сльози. Підвівшись, акуратно склав заяву й сховав у внутрішню кишеню піджака — наче прибирав подалі доказ злочину, який скоїв сам.
У коридорі Роман дістав телефон. Уперше за багато років він скасував усі зустрічі на тиждень — те, чого раніше незмінно уникав.
— Щось сталося? — здивовано запитала помічниця.
— Найголовніше сталося. А я помітив надто пізно.
Повернувшись, він залишився біля ліжка до ранку. Дивився на екран; апарат уже не здавався йому чужою холодною річчю. До шостої ранку, коли до спальні ввійшла чергова медсестра, Роман знав тривалість процедури, знав, як часто Марині доводиться її проходити. Знав і інше: без неї дружина не проживе навіть кількох тижнів.
Літня медсестра, Ніна Павлівна, глянула на нього насторожено.
— Марина просила не розповідати вам подробиць. Але тепер, коли ви тут, вам краще знати все. Донорської нирки в черзі можна чекати майже рік. Серед родичів відповідного донора так і не знайшли.
Поки вона говорила, у ньому потроху міцніла вперта рішучість. Розв’язувати складні завдання, домовлятися, домагатися того, що здавалося неможливим, Роман умів. Уперше все це могло знадобитися для чогось справжнього.
— А мене можна перевірити? Як дізнатися, чи підійду я в донори?
Ніна Павлівна похитала головою.
— Доведеться здати багато аналізів, — відповіла вона м’яко. — Обстежень буде чимало. І все одно ніхто не зможе заздалегідь пообіцяти результат.
Роман уже підводився, уже простягав руку до піджака.
Близько дев’ятої Марина прокинулася й побачила над собою змарніле обличчя чоловіка. У ньому з’явилася незвична м’якість. Він тримав її долоню обома руками. Розгубившись, вона спробувала вивільнити руку, сіла, почала поправляти волосся.
— Я хотіла розповісти тобі пізніше… — заговорила вона квапливо, наче її заскочили за чимось соромним. — Не хотіла псувати тобі життя. Ти можеш піти, Романе. Я тебе не тримаю, не триматиму.
Він вислухав її, жодного разу не перебивши. Лише після того, як Марина замовкла, вийняв складені аркуші з кишені й поклав між ними на ковдру.
Вона прочитала заголовок. У її очах промайнуло щось схоже на полегшення, до якого домішувався біль. Марина кивнула й узяла з тумбочки ручку.


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.