У передпокої стояв важкий запах дешевого одеколону, вологої вуличної тканини й самовпевненості. Назар стояв перед дзеркалом і поправляв комір куртки, купленої не ним, а Мартою після великої виплати на роботі.
Зараз він дивився на відображення так, ніби квартира, дружина й ранкова кава мали підлаштовуватися під його розклад.
— Ну, я поїхав, — кинув він через плече, навіть не обернувши голови. — Ти, Марточко, не барися. Дістань нормальну постіль, не ту сіру, яку ти вічно бережеш. Мама на дивані влаштується, а Леся поки що в нас у спальні. Розкладачку поставимо. Або ти на розкладачці ляжеш, а вона на ліжку. Самі там між собою вирішите, ви ж жінки.
Марта завмерла посеред коридору з чашкою в руках. Кава ще парувала, але пальці раптом похололи так, ніби вона тримала не кераміку, а шматок льоду.
— Назаре, — промовила вона тихо, але в голосі з’явилася така суха твердість, що він нарешті обернувся. — Ми це вже обговорювали. Твоя мама й Леся приїжджають на два дні. На вихідні. Не більше.
Обличчя чоловіка відразу втратило вдоволену м’якість. Воно стало кислим, роздратованим, майже ображеним.
— Тільки не починай зранку, — відмахнувся він. — Обговорювали, не обговорювали… Обставини змінилися. У Леськи з її залицяльником усе розвалилося, мати сама не дає ради, тиск то вгору, то вниз. Їм треба пожити в пристойних умовах, у великому місті, а не мотатися туди-сюди з сумками. Місяці три. Ну, чотири. Може, пів року, поки Леся роботу не знайде.
— Пів року? — Марта поставила чашку на тумбу, і глухий стукіт порцеляни об дерево пролунав голосніше, ніж мав би. — У моїй двокімнатній квартирі? Ти пам’ятаєш, що я працюю вдома? Мені потрібні тиша, робоче місце, зачинені двері.
Назар закотив очі з тим показним терпінням, яким зазвичай прикривають небажання слухати.
— У твоїй квартирі, знову почалося. Ми сім’я чи як? Отже, коли тобі зручно, я чоловік, а коли мова про рідних, одразу «моє». Та й що ти там робиш? Сидиш за ноутбуком, кнопки натискаєш. Не на будівництві цеглу тягаєш. Посидиш на кухні пару місяців, нічого з тобою не станеться. Мама, до речі, сказала, що нормальної їжі наготує, а не твоїх листочків із крупою. Усе, я запізнююся. Заберу їх із вокзалу, години за дві будемо. І дивися, щоб удома був порядок…
