— Збирай свої речі. До вечері тебе тут бути не повинно.
Богдан з розмаху жбурнув на стіл перед Оксаною чужу косметичку. Річ із дешевого рожевого шкірозамінника ляпнулася на розгорнуту газету, а з-під не до кінця застебнутої блискавки виглянув яскравий футляр помади. Жінка навіть не повернула голови: вона стояла біля мийки й неквапливо споліскувала улюблену горнятко, спостерігаючи, як вода змиває залишки кави.
За три роки подружнього життя чоловік устиг привчити її до своїх безглуздих вибриків. Зазвичай вона сприймала їх як раптовий град у теплий день або відключення води в найнедоречнішу мить: неприємно, але пережити можна. Та сьогодні Богдан явно вирішив перевершити самого себе. Він розправив плечі, випнув груди й задер підборіддя, ніби вже здобув важливу перемогу. У його погляді світилася показна велич, яку він сприймав за справжню владу.
Самовпевненість особливо зміцніла місяць тому, після раптової смерті його батька, Павла Мироновича. За життя той одним важким поглядом умів утихомирити і сина, і дружину Лідію. Він жорстко керував невеликою фірмою, не терпів порожніх скарг і відкрито вважав близьких безпорадними споживачами. Богдан боявся його до тремтіння, зате після похорону швидко уявив себе повноправним господарем усього майна, що залишилося.
— Ти мене взагалі чуєш? — роздратовано спитав він і нетерпляче вибив пальцями короткий дріб по столу. — Я чітко сказав: у мене інша жінка. Мар’яна м’яка, уважна, розуміє мене. Не те що ти зі своїми вічними зауваженнями. І чужої енергетики вона не переносить. Тут ми з нею житимемо гідно, як заможні люди.
Оксана закрила кран, промокнула долоні вафельним рушником і прибрала пасмо, що вибилося. Подивилася на чоловіка спокійно, як на хлопчиська, який натягнув батьків одяг і вирішив, що відразу став дорослим.
— Отже, ти зізнався у зраді й тепер вимагаєш, щоб я сьогодні ж пішла?
— Саме так. — Богдан іще вище задер голову. — Наступного тижня ми з мамою сходимо до нотаріуса. Навіть без паперів зрозуміло, що ми спадкоємці першої черги. Ця двокімнатна квартира тепер моя, а мама залишиться у своїй однокімнатній. Там батькові теж належала половина, і вона перейде до нас.
Він звелів дружині збиратися швидше й попередив, щоб вона не брала нічого зайвого: все довкола, за його словами, належало його родині. Для переконливості Богдан копнув табурет, різко розвернувся й попрямував до передпокою. За хвилину важкі двері грюкнули. Чоловік помчав до Мар’яни, цілком певний, що принижена Оксана вже ридає над порожньою валізою…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
