Свідомість поверталася уривками. Спершу я відчув холодну кору під потилицею, потім — тупий біль у всьому тілі й пекуче печіння в зап’ястках. Спроба поворухнутися нічим не закінчилася: мене туго примотали до товстого дерева кількома витками мотузки. Кожен вдих давався важко, бо линва стискала груди, а ребра після побиття озивалися різким болем. Я напружив руки, сподіваючись бодай трохи послабити петлю, але домігся лише того, що грубі волокна ще глибше вп’ялися в розбиту шкіру. Тіло наче перестало мені належати: плечі заніміли, пальці майже не відчували холоду, а перед очима раз у раз густішала темрява.
Мене звати Богдан, і на той час я вже багато років працював лісничим. Люди, які промишляли незаконним полюванням, давно ненавиділи мене за те, що я заважав їм безкарно винищувати звірів. Того дня вони жорстоко побили мене й залишили зв’язаним у глухій хащі помирати. Так вони помстилися за довгі роки моєї непохитної боротьби з їхнім незаконним промислом. Усвідомлення цього тиснуло не менше за линву, однак здаватися я не хотів і далі шукав бодай найменшу слабину. Та, розплющивши очі, я зрозумів: мотузки й травми були не найстрашнішою частиною того, що сталося.
За кілька кроків стояв величезний бурий ведмідь. Він не рухався, лише дивився на мене бурштиновими очима, і від цього нерухомого погляду ставало важче дихати. Навіть звичні лісові звуки ніби зникли. Я добре знав, що дикий звір непередбачуваний, особливо поруч із безпорадною людиною, і розумів, що захиститися мені нічим. Крик теж не допоміг би: у цій глушині ніхто б його не почув. Потім ведмідь повільно звівся на задні лапи й заслонив собою стовбури, перетворившись на темну громаду майже триметрової висоти.
Над моєю головою злетіла пазуриста лапа. Я заплющив очі й подумки попрощався з життям, певен, що зараз буде удар. Щось важко гупнуло зовсім поруч, дерево здригнулося, але болю не було. Розплющивши очі, я побачив, що пазурі влучили не в мене, а в линву біля плеча.
Ведмідь знову замахнувся. Цього разу мотузка здригнулася й сильніше врізалася в тіло. Звір явно намагався розсікти саме пута, і ця думка здавалася настільки неможливою, що я не відразу в неї повірив. Опустившись на чотири лапи, він підійшов майже впритул.
Важка морда опинилася навпроти мого обличчя. Ведмідь втягнув повітря, тихо загарчав, потім ухопив линву зубами й потягнув назад. Волокна натяглися аж задзвеніли, однак вузли витримали. Намокла від нічної роси мотузка стала ще щільнішою, а браконьєри затягнули її так старанно, що між линвою й корою не можна було просунути навіть палець…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
