Оксана першою помітила Богдана. Він стояв біля барної стійки, тримаючи келих мінеральної води, і неголосно розмовляв із працівником відділу логістики.
Навколо гриміла музика, колеги танцювали, а незнайомець ніби перебував осторонь загальних веселощів. Високий, підтягнутий, у непомітному темному піджаку поверх гольфа, він не прагнув опинитися в центрі уваги. І все ж люди самі підходили до нього, віталися й затримувалися поруч на кілька хвилин. Богдан не пив і спокійно всміхався, наче чудово почувався без танців.
На той час Оксана працювала аналітикинею в консалтинговій фірмі. У свої тридцять чотири роки вона вже не чекала від таких вечорів нічого, крім утоми й важкого ранку. Однак Ірина, її колега, раптом підхопила Оксану під руку й потягла до стійки.
— Ходімо, познайомлю тебе з Богданом. Він із логістики, хороший чоловік і, що не менш важливо, вільний.
Оксана спробувала відмахнутися, але Ірина вже підвела її до свого знайомого. У розмові Богдан виявився рідкісним співрозмовником: слухав не для годиться, не перебивав, не перетягував увагу на себе. Він ставив доречні запитання і, як згодом з’ясувалося, справді запам’ятовував почуте.
Оксана якось згадала, що любить старі фільми. Богдан не став удавати із себе знавця, а зізнався:
— Я віддаю перевагу документальному кіно. Але порадь щось — обов’язково подивлюся.
Він дотримав слова. За три дні Оксана отримала від нього повідомлення: Богдан написав, що подивився стару офісну комедію, яку вона рекомендувала.
«Тепер мені зрозуміло, за що ти любиш цей фільм. Там мало не кожна друга розмова — про таких офісних людей, як ми».
Із цього й почалися їхні стосунки.
Богдан був менеджером середньої ланки — не керівником компанії й не власником бізнесу, а звичайним найманим працівником. Він винаймав кімнату в старій двокімнатній квартирі на околиці, їздив до офісу метро й обідав у їдальні. Проте залицявся так, ніби мав невичерпний запас часу й уваги.
Квіти з’являлися без приводу — просто тому, що настав вівторок. Для вечерь Богдан обирав невеликі ресторанчики й заздалегідь замовляв столик біля вікна. На вихідних вони вибиралися за місто, блукали лісом, пили чай із термоса на березі річки й годинами розмовляли.
Оксана не була розбещена такою турботою. Усі її попередні романи розвивалися за одним сценарієм: спочатку чоловік намагався її зачарувати, потім поступово втрачав інтерес, а далі зникав. Із Богданом усе складалося інакше — його увага з часом не слабшала.
Через три місяці після знайомства він приїхав до Оксани з повним пакетом продуктів і взявся готувати домашню вечерю. На столі з’явилися котлети, салат зі свіжих огірків і помідорів та узвар із сухофруктів. Богдан стояв біля плити в Оксаниному фартуху з вишитими соняхами й вправно перевертав дерев’яною лопаткою підрум’янені котлети.
— Хто навчив тебе готувати? — запитала вона, спостерігаючи за ним із-за столу.
— Мама. Вона завжди повторювала: чоловік, який навіть яєчню собі посмажити не здатен, — не чоловік, а суцільне непорозуміння. От я й старався таким непорозумінням не стати.
Оксана засміялася. Їй подобалося, що про матір він відгукувався тепло, без награної сентиментальності, спокійно носив фартух і не бачив у готуванні нічого принизливого. Після вечері Богдан без жодного прохання вимив посуд і витер стіл.
За півтора року він запропонував їй одружитися. Не було ні діамантової каблучки, ні замовлених музикантів, ні урочистої вечері в ресторані. Вони сиділи ввечері на кухні за чаєм, коли Богдан раптом промовив:
— Оксано, давай станемо чоловіком і дружиною. Я вже не уявляю свого життя без тебе. І, якщо чесно, без твого узвару теж.
Він дивився на неї серйозно поверх горнятка з відбитою ручкою. Оксана затримала на ньому погляд і мовчки кивнула.
Весілля влаштували скромне. У четвер зранку вони зареєстрували шлюб у відповідній установі: Оксана прийшла у світлій сукні, Богдан — у новому костюмі. Свідками стали Ірина й Богданів приятель Тарас, який працював водієм у тій самій логістичній компанії. Після реєстрації всі четверо вирушили до кафе, де замовили шампанське й тістечка.
— Вип’ємо за те, щоб ви ніколи одне в одному не розчарувалися, — запропонувала Ірина.
Тоді її слова викликали усмішки й здалися невинним жартом…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
