— Оксаночко, ти б свої собачі баночки на нижню полицю переставила, а то в Богданчика від самого їхнього вигляду апетит зникає.
Голос майбутньої свекрухи пролунав, мов звук увімкненого дриля. Лідія Степанівна стояла посеред кухні, уперши руки в боки, і скидалася на розгніваний самовар. Її візит аж ніяк не входив до Оксаниних планів на цей вечір.
Дівчина щойно повернулася зі зміни у ветеринарній клініці, мріючи лише про гарячий душ, але замість цього виявила на своїй законній території бурхливу діяльність. Оксана важко зітхнула, спершися плечем об дверний косяк. Квартира, світла двокімнатна в тихому районі, дісталася їй від дідуся.
Вона сама робила тут ремонт, сама вибирала кожну плитку. Богдан, її наречений, перевіз сюди свої речі пів року тому, а разом із речами, як з’ясувалося, плавно перевіз і мамине переконання, що тепер це їхнє родове гніздо.
— Лідіє Степанівно, — спокійно, але твердо мовила Оксана, — це дієтичний паштет для цуценят. Завтра вранці я відвезу його волонтерам. Баночка герметично закрита, а апетит у Богдана, судячи з кількості порожніх упаковок із доставки, зникає вкрай рідко.
Свекруха невдоволено підтиснула губи, перетворивши рот на курячу гузку.
Вона явно чекала покірного кивка. У її картині світу невістка мала пурхати по дому, випереджаючи бажання царственого нащадка. Сам нащадок у цей момент перебував у вітальні.
Його присутність видавало лише ритмічне клацання кнопок на геймпаді та рідкісні вигуки на адресу віртуальних побратимів, які грали недостатньо професійно для Його Величності. До весілля залишалося рівно два тижні. Ресторан був заброньований, а передоплату внесла Оксана.
Сукня висіла в чохлі у подруги, чекаючи свого часу. Здавалося б, живи та радій. Але що ближчою ставала омріяна дата, то дужче роздувалося самолюбство майбутніх родичів, перетворюючись на перекачану повітряну кулю…
