Чотиримісячний Кирило нарешті затих. Ще хвилину тому він неспокійно вовтузився в ліжечку, а тепер його дихання стало рівним, пальчики розтиснулися й випустили край пелюшки. Марина повільно відступила до дверей, намагаючись не зачепити ні стілець, ні прочинену стулку шафи. Якщо малюк проспить бодай дві години, вона встигне закінчити розрахунки для замовника, відповісти на листи й, можливо, випити давно захололу каву.
До робочого столу лишалося кілька кроків, коли тишу квартири розітнув довгий вимогливий дзвінок. Кирило здригнувся. Марина завмерла, стиснувши зуби, але за дверима вже знову натиснули кнопку — двічі коротко і ще раз протяжно. З ліжечка долинуло невдоволене хникання.
Вона кинулася відчиняти, сподіваючись зупинити незвану гостю, перш ніж плач набереться сили. На майданчику стояла її свекруха, Галина Петрівна, і самим лише своїм багажем перекривала майже весь прохід. В одній руці жінка тримала величезну картату сумку, у другій — пакет із батоном і прив’ялою зеленню. Позаду неї височіла валіза на коліщатках.
— Ось і я! — голосно оголосила Галина Петрівна й, не чекаючи запрошення, ступила всередину. — Чого це ти так довго? Спите серед дня?
— Кирило щойно заснув, — тихо, але різко відповіла Марина. — Ви його розбудили.
Із кімнати вже долинав ображений дитячий плач. Свекруха лише махнула рукою, скинула туфлі просто посеред килимка й зажадала капці. Холодна підлога, неправильний режим, надто ніжне поводження з немовлям — за кілька секунд вона встигла розкритикувати все, що побачила.
Марина дивилася на сумки й ніяк не могла зрозуміти, навіщо для звичайного візиту знадобилася така валіза.
— Ви надовго?
— Я до вас жити приїхала, — безтурботно повідомила Галина Петрівна, ніби це питання всі давно вже вирішили. — Годі з мене роботи. Сил більше немає. Пенсію я вже отримую, хай і невелику, а з роботи пішла. Мені ж багато не треба. Зате з онуком допоможу, а ти спокійно займайся своїми справами в інтернеті.
— А Павло Андрійович?
При згадці про чоловіка обличчя свекрухи невдоволено сіпнулося.
— Сам дасть собі раду. Нехай порається зі своїм залізяччям. У мене вигорання, між іншим. Мені відпочинок потрібен. Де та маленька кімната біля кухні?
То був кабінет Марини. Однак Галина Петрівна вже підхопила багаж і покотила його підлогою, лишаючи по собі вологі брудні смуги. Скрип колеса змішувався з плачем Кирила, і Марина все ще намагалася переконати себе, що те, що відбувається, не може бути всерйоз і надовго…
