Різкий дитячий плач долинув зі спальні саме тієї миті, коли Марина Бондаренко збиралася завантажити білизну в пральну машину. Вона завмерла біля кошика, так і не встигнувши взяти речі, що лежали зверху. У тиші дому цей пронизливий звук видався особливо страшним. У ньому не було ані звичайного капризування, ані сонного невдоволення — лише відчайдушне благання про допомогу. П’ятимісячну Алісу поклали спати лише кілька хвилин тому, однак дівчинка знову прокинулася й заходилася плачем так, ніби її мучив сильний біль. Кожен новий крик змушував Марину внутрішньо стискатися й забувати про все, чим вона збиралася зайнятися.
Марина повільно заплющила очі й притиснула пальці до скронь, намагаючись бодай на мить зібратися з думками. Втома останніх днів відчувалася в усьому тілі, але сильніше за фізичне виснаження її мучила тривога за доньку. Уже третій день у домі майже не бувало тиші. Навіть короткі хвилини спокою не приносили полегшення, бо батьки постійно чекали, коли Аліса знову заплаче. Усе почалося раптово: однієї ночі дівчинка закричала з такою силою, що ні Марина, ні її чоловік Олексій не змогли як слід заснути. Вони по черзі носили доньку на руках, обережно заколисували й тихо розмовляли з нею, але малеча вщухала лише ненадовго…
Наступного дня ситуація не змінилася. Малеча заспокоювалася лише під час годування й короткого сну, а потім знову заходилася криком. Марина уважно стежила за кожним рухом доньки, намагаючись вловити бодай якусь підказку. Вона перевіряла, чи не голодна Аліса, чи не спекотно їй і чи не завдає щось дискомфорту, однак явної причини не знаходила. Батьки не стали чекати й повезли дівчинку на ретельний огляд. Марина працювала медсестрою і чудово розуміла, що тривале занепокоєння немовляти не можна вважати дрібницею, навіть якщо зовні дитина здається здоровою.
Чекаючи на висновок спеціаліста, подружжя сподівалося почути точне пояснення того, що відбувається. Їм хотілося, щоб джерело болю виявилося зрозумілим і його можна було легко усунути. Однак лікар не виявив жодних відхилень, здатних пояснити такий болісний плач, і припустив, що Алісу турбує прорізування зубів. Батькам показали кілька простих масажних прийомів, призначили відповідні ліки й порадили набратися терпіння. За словами спеціаліста, неприємний період мав поступово минути, а разом із ним мало зникнути й безперервне занепокоєння дівчинки.
Марина й Олексій повернулися додому з полегшенням. Те, що лікар не виявив явної небезпеки, дало їм змогу ненадовго повірити, що найгірші побоювання були марними. Вони суворо дотримувалися рекомендацій, давали доньці засіб у зазначений час і уважно стежили за її станом. Марина обережно виконувала показані лікарем масажні рухи, вдивляючись в обличчя Аліси й сподіваючись побачити, що їй стало легше. Олексій теж намагався не випускати дівчинку з поля зору. Обом хотілося вірити, що лікар має рацію і зовсім скоро дитина знову стане спокійною…
