Перфоратор Андрія Кожем’якіна завив, врізаючись у бетон. Пил здійнявся хмарою. Під дерев’яними половицями старої дачі замість ґрунту лежала бетонна стяжка завтовшки 15 сантиметрів. У жодному документі про неї не було ані слова.
Коли свердло пробило чергову тріщину в щілині, щось блиснуло золотом. Андрій Кожем’якін вимкнув інструмент. Тиша настала раптово. Лише крапання з даху та далекий гавкіт собаки долинали ззовні.
Він присів навпочіпки й простягнув руку. Пальці намацали тонкий ланцюжок. Потягнув — і з бетону показалася літера «А». Потім край тканини, вицвіла синтетика. Запах ударив слідом.
Нудотний, важкий, неможливий. Кожем’якін вибіг на ґанок, і його знудило просто в зарості бузку біля входу. Коли за пів години приїхала поліція, на скронях у 32-річного чоловіка з’явилися сиві пасма. Ще вчора їх не було.
Березень 2003 року, приміський дачний кооператив «Берізка». Відлига перетворила ґрунтові дороги на місиво. Туман стелився над порожніми ділянками, на яких ніхто не жив уже років п’ять. Дача номер 17 стояла в кінці тупикового проїзду.
Одноповерхова, обшита потемнілою вагонкою. Андрій Кожем’якін купив її минулого літа через агентство нерухомості. Попередній власник, якийсь рієлтор, отримав ділянку у спадок або за договором. Документи були в цілковитому порядку, а ціна виявилася смішною.
Кожем’якін зрадів угоді й планував привести дачу до ладу до літа. Він хотів звозити туди дружину й дітей. Ремонт почав із підлоги. Половиці скрипіли, а деякі прогнили.
Зняв дошки й виявив те, чого там бути не повинно. Експерти прибули до вечора. Розкриття бетонної стяжки тривало три години. Працювали повільно й обережно.
Кожен удар фіксували на камеру. Коли плиту розламали остаточно, під нею виявилися двоє людей. Чоловік і жінка, молоді. Одяг літній, у стилі середини дев’яностих: джинси й футболки.
У жінки на шиї висів той самий ланцюжок із літерою «А». У чоловіка на зап’ясті був електронний годинник у чорному пластиковому корпусі. Циферблат зупинився на позначці 2 години 34 хвилини. Дата не збереглася.
Судмедекспертка Ірина Бєлова працювала в морзі 20 років. Бачила багато чого, але коли вона оглядала останки, то кілька разів виходила надвір. Не через запах. Через пози.
Жінка лежала на боці, руки притиснуті до грудей. Чоловік — долілиць, одна рука витягнута вперед, ніби намагався до чогось дотягнутися. Це були захисні пози. Бєлова склала висновок.
Травми черепа тупим предметом, але не смертельні. Смерть настала від асфіксії та компресії. Простіше кажучи, бетон залили, коли жертви ще дихали. Скільки вони прожили під цією плитою?…
