Промінь сонця ковзнув по подушці. Станіслав, мимоволі скривившись, прокинувся й розплющив очі. Годинник показував пів на одинадцяту ранку.
Стас потер рукою обличчя, відганяючи рештки сну. Потім він повернувся й подивився на дівчину, що спала поруч із ним. Її пухкі губи були ледь прочинені, і це чомусь викликало в чоловіка напад роздратування.
Та чого ж вони всі однакові, ці безмозкі ляльки? Він спробував пригадати, як її звати. Здається, Вероніка, чи ні, Вероніка була вчора, а це Альбіна.
Хоча, може, й не Альбіна, а якась Крістіна чи Мілана. Станіслав махнув рукою, розуміючи, що навіть якщо напружиться, не згадає її імені. Втім, це було ні до чого.
Усе одно вона була лише однією з численних дівчат, які приходили в його ліжко. Звісно, вона не була професійною нічною метеликою, але практично нічим від неї не відрізнялася. Кожна красуня, яку він приводив до себе додому, велася на його гроші й статус, розраховуючи урвати хоч якийсь шматок від його статків.
Ось і ця зараз прокинеться, щебечучи про те, як їй усе сподобалося. Потім вона приведе себе до ладу й, манірно підтискаючи губки, тягнутиме момент прощання в надії на щедрий подарунок за ніч із ним. Завтра вона знайде собі нового багатого покровителя, а в його ліжку опиниться нова лялька, зроблена ніби під копірку.
Станіслав пройшов на кухню й увімкнув кавомашину. Після цього він пішов у душ і довго стояв під прохолодними струменями. Чоловік сподівався, що від цього його поганий настрій хоч трохи поліпшиться.
Однак вода не допомогла, і Стас сів пити каву в найогиднішому розташуванні духу. Йому було вже тридцять п’ять років. Рідня в один голос допікала йому, наполягаючи на одруженні, але це було легко сказати й важко зробити.
Стас узагалі був упевнений, що нормальні дівчата давно перевелися. На його думку, всі інші були фальшивими й меркантильними. Вони бачили лише його гаманець і зовсім не цікавилися тим, який він насправді.
Втім, у його житті була одна спроба побудувати щасливу сім’ю. На жаль, вона закінчилася цілковитим провалом. Спочатку Марина сподобалася йому суто зовні, бо відповідала всім параметрам сучасної красивої дівчини.
Але вже за півтора місяця він люто ненавидів її байдужі блакитні очі, обрамлені віями-опахалами. Його дратували примхливо надуті губки, які вона постійно складала бантиком. Так само виводили з себе її довгі гострі нігті химерного кольору, якими дівчина любила цокотіти по будь-якій твердій поверхні.
А ще цей плаксивий голосок, що найчастіше вимовляв лише одну фразу — про купівлю нових речей. Звісно, спочатку він купував їй усе, що вона просила. Але одного разу Стас не витримав і виставив її за двері разом із подарунками, пригрозивши забрати все назад у разі повернення.
Марина швидко витерла сльози, які вже приготувалася проливати, запевняючи його у своєму коханні. Потім вона покотилася в невідомому напрямку. Наступного разу Стас побачив її лише за кілька місяців.
Вона сиділа в ресторані поруч із якимось уже немолодим товстуном. Дівчина старанно лопотіла віями, намагаючись справити на нього враження. Більше в серйозні стосунки Стас не вступав.
Він просто міняв дівчат одну за одною, не обтяжуючи себе навіть запам’ятовуванням їхніх імен. Його друг Микита лише хитав головою й радив нарешті одружитися. На це Стас лише іронічно запитував, невже йому варто вибрати одну з цих однакових ляльок.
Микита дивувався, навіщо друг постійно обирає саме такий типаж. Сам він одружився з Катею й анітрохи про це не шкодував. Стас погоджувався, що Катерина другові справді дісталася чудова, але був певен, що таких щирих дівчат більше ніде не знайти.
Приятель припускав, що Станіслав просто не там шукає свою супутницю життя. Це й справді було схоже на правду. Станіславові всюди траплялися лише безтолкові красуні з однаковими обличчями й бажаннями.
Немов на підтвердження його думок, зі спальні вийшла вчорашня гостя…
