Хвилини чи години. Бєлова не стала уточнювати в протоколі. Деякі речі краще не уявляти. За базою даних упізнали швидко.
Дмитро Крилов, 26 років, програміст. Анна Крилова, 23 роки, бухгалтерка. Молодята побралися у квітні 1995 року. Зникли безвісти в червні того ж року.
Заяву про зникнення подавав батько Анни, Віктор Свєтлов. Справу вела районна поліція. У 1997 році її закрили за відсутністю складу злочину. Причина: від Анни надійшов лист, що вони з чоловіком виїжджають за кордон.
Родичі більше не наполягали на пошуках. Справа лягла в архів. І лежала там 8 років. Доти, доки Андрій Кожем’якін не вирішив утеплити підлогу.
Майор Сергій Ольшанський отримав справу того ж дня. Йому було 44 роки, 22 з них він провів у карному розшуку. Високий, сутулий, із вічно пом’ятим обличчям людини, яка спить по 4 години на добу. На столі стояла алюмінієва кружка з написом «Найкращому татові».
Кава в ній давно вистигла. Ольшанський пив її холодною, навіть не помічаючи. У нього була звичка барабанити пальцями по столу, коли думає. Зараз пальці вибивали дріб.
Перед ним лежали дві справи. Одна 1995 року, тонка. Друга 2003 року, вже товстіша. Він відкрив першу.
Заява від Віктора Свєтлова датована 20 червня 1995 року. Батько повідомляв, що донька Анна та її чоловік Дмитро не виходять на зв’язок три дні. Востаннє він бачив їх 17 червня, коли вони їхали на дачу. Дача належала молодятам, це був подарунок від батьків Діми на весілля.
Свєтлов поїхав туди сам. Будинок був замкнений. Машини немає. Сусіди нічого не бачили. Дільничний склав протокол.
Перевірка показала: квартира молодят у столиці порожня. Речі на місці. Але самих людей немає. Було оголошено розшук.
А потім, на початку липня, надійшов лист. Звичайний паперовий, зі столичним поштовим штемпелем. Адресат — Віктор Свєтлов. Почерк Анни, експертиза підтвердила. Текст був коротким.
«Татусю, пробач, що ми їдемо так раптово. Діма отримав пропозицію роботи в Європі. Я знаю, ти був проти нашого шлюбу, але ми вже ухвалили рішення. Ми щасливі.»
«Не шукай нас. Ми самі вийдемо на зв’язок, коли влаштуємося. Твоя Аня». Свєтлов показав листа слідчому.
Експерт підтвердив: почерк справжній. Жодних ознак підробки не виявлено. Слідство запросило інформацію в міграційній службі. З’ясувалося, що Крилови справді оформлювали документи для виїзду за кордон.
Ба більше, їхню квартиру в центрі міста було продано. Угода пройшла через агентство нерухомості «Новий дім». Сума становила 80 тисяч доларів. На ті часи це були величезні гроші.
Агентство підтвердило: гроші передано власникам готівкою. Пара збиралася почати нове життя за кордоном. Справу закрили. Свєтлов не став наполягати.
Можливо, втомився. Можливо, повірив. Ольшанський відклав стару справу. Взяв нову.
Протокол огляду місця події. Фотографії. Та сама бетонна стяжка. Останки.
Ланцюжок із літерою «А». Годинник, що зупинився на 2.34. Майор закурив, хоча в кабінеті це було заборонено. Потім згадав, що місяць тому обіцяв доньці кинути.
Загасив сигарету, дістав із кишені м’ятний льодяник. Смоктав його й думав. Щось тут було не так. Лист від Анни, продаж квартири, виїзд за кордон.
Усе виглядало логічно. Але молодята лежали під підлогою дачі. Отже, хтось дуже постарався, щоб їхнє зникнення виглядало добровільним. Хто і навіщо?
Ольшанський підняв слухавку. Подзвонив в архів, запросив адресу Віктора Свєтлова. Інформація надійшла швидко. Свєтлов Віктор Семенович, 52 роки у 1995-му.
Зараз йому 59. Прописаний у сусідньому місті. Колишній військовий, ветеран бойових дій. Поранення в праву ногу, інвалідність третьої групи.
На обліку в наркодиспансері з 1998 року, хронічний алкоголізм. Майор записав адресу. Завтра поїде. Але спершу треба було зрозуміти одну річ.
Дача. Кому вона належала всі ці роки?
