— Дарино, заводь свою машину, чого застигла у дверях?
Галина Степанівна вимовила це так, ніби розпоряджалася не чужою суботою, а давно оплаченою послугою. Вона навіть не зайшла як слід — просто зайняла собою проріз, широка, щільна, упевнена, із сумкою на лікті й таким виглядом, наче весь під’їзд мав підлаштуватися під її плани.
— Богдан сказав, що сьогодні ти вільна. Нам із Соломією треба в торговий комплекс. Великий. І бажано зараз, поки все нормальне не розтягнули. У мене спина не казенна, сумки я на собі тягати не збираюся, а пішки до зупинки хай ходять ті, кому нічого робити.
За її плечем з’явилася Соломія. Вона ліниво поправляла блиск на губах, тримала телефон так, ніби в ньому містився весь сенс її дня, і дивилася на Дарину не як на родичку, а як на людину, яка через дивний збіг обставин іще не відчинила перед нею дверцята машини.
Дарина стояла в передпокої з ключами в руці. Вона щойно збиралася вийти по сир і кефір, потім повернутися, відкрити ноутбук і нарешті закінчити роботу, яку відклала ще ввечері. Але чуже рішення вже було ухвалене без неї. Воно стояло в неї на порозі, пахло важкими парфумами, шелестіло пакетами й вимагало не згоди, а виконання.
Вона перевела погляд на чоловіка. Богдан сидів на вузькій банкетці біля стіни й зосереджено вовтузився зі шнурками кросівок. Дивився він на них із такою напруженою серйозністю, ніби зав’язаний вузол міг урятувати його від необхідності сказати бодай одне пряме слово.
— Богдане, — спитала Дарина рівно, майже без натиску, — ти пам’ятаєш, що я збиралася в фермерський магазин, а потім працювати вдома?
Він скривився, усе ще не підводячи очей.
— Дашо, тільки не починай із самого ранку. Мамі важко самій, у Соломії машини немає. Тобі ж усе одно по дорозі. Заїдете, купите що треба, повернетеся — і все. Я хочу хоч один вихідний провести нормально, без скандалів.
Дарина вдихнула повільно. Їй раптом не захотілося сперечатися. Не тому, що вона погодилася, і не тому, що їй стало нічого сказати. Слова були, ціла довга черга слів — про її час, про роботу, про те, що «вільна субота» не означає «безплатна». Але суперечка вимагала сил, а вона вже надто багато разів витрачала сили на людей, які слухали тільки паузи між власними вимогами.
Усередині замість звичної образи піднялася холодна, ясна тиша. Вона дзенькнула ключами, ледь помітно кивнула й сказала:
— Добре. Поїхали у ваш торговий комплекс…
