Життя без прикрасДвері грюкнули так різко, що в передпокої здригнулося дзеркало. Замок клацнув, ніби поставив крапку в розмові, якої насправді не було. Назар вирішив за всіх, як вирішував завжди, і пішов упевнений, що до його повернення Марта вже дістане білизну, звільнить шафу, витре пил і, може, ще й вибачиться за ранкову «істерику».
Вона кілька секунд стояла нерухомо. Усередині не здіймалася звична хвиля сліз, не було ні бажання наздогнати, пояснити, попросити почути. Усе стало незвично чітким, ніби в кімнаті, де три роки накопичувалося важке повітря, нарешті розчинили вікно.
Марта підійшла до вікна. З десятого поверху двір здавався пласким і маленьким. Назар сів у машину, що під’їхала, і відразу втупився в телефон. На вікна він не глянув: йому й на думку не спадало, що нагорі може відбуватися щось не за його сценарієм.
Вона дивилася, як машина виїжджає з двору й розчиняється в ранковому потоці. І тільки тоді думка оформилася до кінця: це вже не нахабство. Це не чергова грубість, не чергове «потерпи». Це захоплення. Чужі люди мали увійти в її дім, лягти на її постіль, зайняти її робоче місце, розпоряджатися її часом і повітрям, а вона — мовчки поступитися.
Марта озирнулася на передпокій. Шпалери вибирала вона, підлогу приводила до ладу за гроші з підробітків. Кухню збиралася ремонтувати вже другий рік, але Назар усе відкладав: то матері потрібен паркан, то в нього «тимчасова яма», то він збирає на машину. Машина не з’явилася. Зате з’явився дорогий ігровий ноутбук.
Квартира дісталася Марті від бабусі. Назар прийшов сюди з рюкзаком і впевненістю, що його присутність сама по собі — внесок. За комунальні платежі він майже не платив. Пояснення змінювалися, підсумок лишався тим самим.
— Пів року, — сказала Марта вголос.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.