Таня вирішила піти від чоловіка, але несподіваний спадок змусив свекруху будувати плани за неї

Таня дивилася на море із завмиранням серця. Настрій сьогодні впав нижче плінтуса. Нескінченний день бабака: усе однакове, сіре, і так бракує барв. Та море, здавалося, було з нею не згодне.

— Шур, шурх! Розумію тебе, тільки не бійся. Прорвемося.

Хвиля набігла на берег і враз перетворила камінці: мокрі, блискучі, вони визирали з-під білого мережива піни. Море наче пропонувало подружці помилуватися — ось же барви, зовсім поруч. Вода відступила, щоб зібратися із силами й знову збити піну. Зупинятися вона не збиралася.

У повітрі змішувалися запахи солі та йоду. Над морем блукали хмаринки — веселі баранці, що втекли від суворого пастуха; сонце щедро посилало землі тепло. Для такої краси й у художника не завжди знайдуться фарби, і в письменника — слова. А силою з цією стихією жодному богатиреві не зрівнятися.

Ось чого Тані хотілося навчитися: наполегливості, стійкості, сміливості змінюватися всупереч усьому. Поки що виходило лише тікати з дому до улюбленого солоного велетня. Так вона вчинила й сьогодні. Будь-якої пори року, за будь-якої погоди море залишалося її душею й зцілювало від прикрощів, яких на її життєвій стежці вистачало.

Збоку її печалі здалися б незрозумілою примхою. Тані потай заздрили: дістався один із найбагатших наречених в окрузі, такий вдалий шлюб не кожній випадає. У затишному південному селищі заробляли переважно влітку, поки приїжджали відпочивальники. Потім пляжний сезон закінчувався, життя ставало тягучим, лінивим і повільним, ніби засинало до нового тепла. Тільки в Климових господарство й далі кипіло цілий рік. Свекруха вміла знаходити заняття для невістки — та ледве встигала.

Красенем Віктор не був: Вікторові сорок років, і він устиг і погладшати, і полисіти. Зате дружину вбирав як лялечку. Поза сезоном возив по кафе й ресторанах, де міг похвалитися молоденькою гарненькою супутницею. Раніше Тетяна такої щедрості не знала. Скільки себе пам’ятала, вони з матір’ю ледве зводили кінці з кінцями. Тому появу наполегливого заможного залицяльника подруги вважали неймовірною удачею.

— Погоджуйся, дурненька! Він же з тебе очей не зводить, на руках носитиме. Невже все життя доношуватимеш речі із секонд-хенду й мамині сукні на сарафани перешиватимеш? Зараз вийти заміж із розрахунку — святе діло. Дивитися треба на становище чоловіка, а не на його молодість і вроду, — нашіптували вони.

Мати підтримувала їх майже тими самими доводами.

— Доню, не впирайся, а то ще передумає. Подумаєш, старший на п’ятнадцять років. Солідний чоловік — удача для дівчини. У батьків Віктора величезний гостьовий будинок, матимеш і справу, і гроші.

Ніхто тоді навіть не заїкнувся про кохання, заради якого зазвичай і виходять заміж. Утім, Тетяна ще не знала цього почуття. Шкільне захоплення молодим учителем фізкультури навряд чи варто було вважати коханням: ним поголовно марили старшокласниці. Після останнього випускного вальсу всі дружно забули красеня-викладача, передавши естафету наступному поколінню учениць. Таня теж позбулася дівочих страждань. Одного разу зустріла його на набережній із панянкою й навіть упізнала не одразу.

Віктор залицявся інакше: наполегливо домагався її уваги, але не квапив із рішенням, поводився з нею як із крихкою кришталевою вазою. Його мати саме так і описувала синове кохання. Зрештою фортеця впала, і переможець отримав своє.

Одразу після школи Тетяна вийшла заміж і оселилася в хоромах Климових. Від думки стати юристкою вона не відмовилася. Віктор не заперечував: відвіз її до обласного центру, був поруч, поки вона складала вступні іспити, підтримував і потім, коли почалося навчання. Освіту Таня здобувала заочно. З дому вона вибиралася тільки на сесії — і щоразу Віктор їхав разом із нею.

Усі шість років ці поїздки минали однаково: чоловік винаймав для них міську квартиру, чекав на неї після іспитів із готовою вечерею, вигадував розваги й усілякі маленькі радощі. За чужими мірками, скаржитися тут було ні на що.