Життя без прикрас
— Максику, як тобі личить ця краватка! Красеню мій. Коли тебе чекати після корпоративу? — Іра поралася біля чоловіка, поправляючи краватку; піджак на ньому був бездоганно випрасуваний. — Шкода, що я залишаюся. Мені б теж трохи відпочити, вибратися кудись.
— Сама ж просила всиновити близнюків, люба, — насупившись, неохоче відгукнувся Максим. — Скільки мене вмовляла! Тепер доведеться з ними сидіти, а інакше могла б і розважитися. Сьогодні мене не чекай: останнім часом я геть виснажився, хочу як слід погуляти. Пізно буду. І дзвінками не надокучай — за музикою однаково нічого не почую.
За ним грюкнули двері, і майже відразу з дитячої долинув крик:
— Гришо, віддай! Моя машинка! Ти свою вже зламав, тепер за мою взявся?
Слідом заревіли обоє. Іра кинулася розбороняти улюблених забіяк. Потім треба було нагодувати їх, розібратися з уроками, вкласти спати. Останнє далося нелегко, і до кухні вона дісталася, лише коли хлопчаки нарешті вгамувалися. Сіла з чаєм і замислилася.
Десять років із Максимом минули без особливих бід. Сварилися, звісно, зате довго не тримали образи й швидко мирилися. Про гроші теж не турбувалися: успішна компанія добре платила начальникові збуту, заощаджувати подружжю не доводилося. А Іра працювала вихователькою. Їй подобалося бавитися з малечею, слухати її, спостерігати, як у кожній допитливій, безпосередній дитині вже проявляється власний характер.
Власних дітей вона хотіла завжди. Вони з чоловіком старалися, але завагітніти так і не вдалося. Іра заводила мову про те, щоб разом пройти обстеження; Максим відмахувався, навіть обговорювати цього не хотів. Його й без обстежень усе влаштовувало.
Хлопчиків вона зустріла рік тому. Компанія чоловіка допомагала притулку як спонсор, і якось подружжя приїхало туди разом. Поки водій розвантажував фургон, вони роздавали дітям солодощі. Серед дітлахів Іра помітила двох восьмирічних близнюків — веселих, кумедних. Після тієї поїздки почала навідувати їх. Одними відвідинами справа не обмежилася: вона приїжджала дедалі частіше, зближувалася з обома. Їй хотілося власних дітей, а тепер вона прив’язалася саме до цих хлопчиків. Поступово з’явилася думка про всиновлення. Іра вирішила, що хоче стати їм мамою, забрати обох із притулку й ростити вдома. Для неї це вже були не просто двоє кумедних дітлахів, яких вони з чоловіком одного разу пригостили солодощами. Вона встигла полюбити близнюків і почала вмовляти Максима прийняти їх у сім’ю.
Чоловік захвату не поділяв, але проти всиновлення не виступив. Обзавестися дітьми їм давно пора, це він розумів і сам. Підгузки й дитячий плач його лякали, а тут хлопчаки вже ходили до школи. З восьмирічними, думалося йому, клопоту буде менше. Так у них з’явилися сини.
Іра сподівалася, що з дітьми шлюб стане міцнішим. Однак чоловік дедалі частіше затримувався на роботі, вдома тримався відчужено, сердився через дрібниці. На сьогоднішнє свято теж вирішив піти без неї. Адже можна було попросити її маму посидіти з онуками — ніщо не заважало піти вдвох. Через те й було так прикро.
Вона зазирнула до дитячої. Хлопчики сопіли уві сні, щічки розчервонілися. Іра дивилася на них, і їй ставало добре. Як же вона любила Гришу й Володеньку! Особливо коли вони навперебій обіймали її, намагаючись притулитися міцніше. Нехай цей корпоратив обійдеться без неї. Її щастя було тут, у дитячій.
Максим тим часом відпочивав на повну. Смачна їжа, конкурси, танці, випивка рікою — давно він не дозволяв собі так розгулятися. На той час, коли чоловіки разом із керівником компанії Миколою Васильовичем вийшли до курилки, він устиг добряче випити. За жартами розмова дійшла до жінок і подружньої невірності.
— Можна ж свою дружину перевірити! — підхопив Максим. — Набрати з незнайомого номера, запропонувати познайомитися. А гучний зв’язок увімкнемо, всі послухаємо, що відповість. Миколо Васильовичу, позичте телефон, я своїй зателефоную.
— Занадто, як на мене, Максе, — засумнівався начальник. — Утім, дружина твоя, тобі вирішувати. На, тримай. Тільки номер її напам’ять пам’ятаєш?
Максим кивнув. Цифри він набрав без помилки, але замість незнайомого номера на екрані з’явилося ім’я: «Ірина Бєлова». Його наче струмом ударило. Іра записана в начальника? Отже, вони знайомі? Він не розумів, звідки, і від цих думок миттю протверезів. Телефонувати перехотілося.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.