Життя без прикрас
— Негайно перекажи моїй матері двісті тридцять тисяч.
Антон промовив це без затинки, рівним вимогливим голосом — так у суді оголошують вирок. Ірина зупинилася на порозі з охололим флет-вайтом у паперовому стаканчику. Другу руку відтягував повідець-рулетка: на його кінці життєрадісний джек-рассел-тер’єр Рудик перебирав лапами по ламінату. У густій, важкій паузі чулося тільки цокання кігтів.
— Ще раз, будь ласка, — спокійно попросила Ірина й відпила кави. Гіркота виявилася надмірною, але зараз пасувала якнайкраще.
Посеред коридору стояв Антон, склавши руки на грудях. На спортивному костюмі красувався невідомий бренд, агресивний до неможливості. Уся постава чоловіка виражала ледь приховану образу на світ, який заборгував йому вже самим своїм існуванням.
— А що незрозумілого? — Він закотив очі з театральною виразністю. — У матері хвора спина. Вона на своєму дивані мучиться, ти чудово знаєш. Пружини в поперек впиваються. Лікар звелів купувати хорошу ортопедію. Я вже підібрав: дизайн італійський, дубовий масив, букові ламелі, матрац із незалежним блоком. Ціла спальня, «Імператорський спокій».
Ірина повільно заплющила й розплющила очі. Чоловікові міркування діяли на неї, як коркотяг: виток за витком угвинчувалися в мозок, а коли закінчувалися, залишали порожнечу й легке похмілля. Поставивши стаканчик на взуттєву тумбу, вона відповіла:
— Антоне, не треба вважати мій рахунок відділенням благодійного фонду твоєї мами. Болить спина в Раїси Леонідівни — порекомендую хорошого масажиста. Потрібен інший диван — у неї є пенсія. А якщо тобі хочеться подарувати їй ложе європейських монархів, оплачуй свій подарунок сам.
— Ми взагалі-то сім’я! — Від обурення на обличчі чоловіка проступили червоні плями: його гідність було ображено. — Ти собак у салоні щодня стрижеш, гроші лопатою гребеш. Для рідної свекрухи такої дрібниці пошкодувала?
— Ця «дрібниця», двісті тридцять тисяч, — місячна оренда салону, податки й витратні матеріали. Оплачувати меблеві мрії жінки, яка подарувала нам на весілля пластикові салатниці, я не збираюся. Більше обговорювати нічого.
Вона відчепила Рудика від повідця, скинула черевики й попрямувала на кухню. Антон залишився в коридорі кипіти від обурення. Починати довгу суперечку Ірина не хотіла: за три роки заміжжя вона вивчила її закінчення напам’ять. Її оголошували меркантильною, після чого чоловік брав ключі від машини, купленої за її ж гроші, і вирушав провітритися.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.