Перед ювілеєм Іри свекруха заявила, що Максим не прийде, і почала складати частування в сумки, але зі спальні вийшли гості

У цю мить ручка дверей, що вели з коридору до кухні, повільно поповзла вниз. Двері розчахнулися навстіж. Із напівтемряви коридору, потягуючись і солодко позіхаючи, вийшов Артем. На ньому була чорна футболка, що ледве приховувала бугри м’язів на руках, і широкі спортивні штани. Обличчя капітана прикрашала легка щетина після чергування, а погляд був важкий, зосереджений, типовий для людини, яка ще не випила ранкової кави.

За його широкою спиною маячили ще дві постаті: Богдан, який потирав забите плече — вочевидь, він упав із ліжка, — і Рома, який похмуро чухав потилицю.

Світлана Петрівна завмерла так різко, наче в неї влучила блискавка. Сумка з її рук важко гепнулася на підлогу. Очі свекрухи округлилися до розміру чайних блюдець. Рот прочинився, але звуку не видав. Перед нею стояли три атлети, кожен із яких міг би однією рукою підняти легковий автомобіль.

Але справжнім сюрпризом став Дружок. Величезний ротвейлер протиснувся між ногами Артема й радісно викотився на середину кухні. Його потужні лапи заковзали по лінолеуму. Дружок шумно втягнув повітря чорним носом і рушив до сумок свекрухи, струшуючи брилями. Він безпомилково вирахував епіцентр чудових ароматів.

Із радісним оглушливим гавкотом ротвейлер кинувся до баулів Світлани Петрівни. Він поклав важезну масивну морду просто на розстебнуту сумку, звідки зрадницьки стирчав шматок буженини у фользі, й виразно повиляв коротким обрубком хвоста. З його морди зірвалася довга блискуча крапля слини й прицільно гепнулася на палицю копченої ковбаси.

Світлана Петрівна стиснула в руках останню вцілілу банку ікри, яку вихопила з дверцят холодильника, і почала повільно відступати. Вона втиснулася лопатками в гудний білий бік кухонного велетня й стала повільно осідати вниз, так і завмерши навпочіпки в кутку.

Артем кліпнув, проганяючи залишки сну, і перевів погляд з Іри на жінку, що зіщулилася біля холодильника. Поліцейський інстинкт спрацював миттєво.

— Ой, Іро, а в тебе тут обшук, чи що? — розкотистим басом поцікавився Артем, зазираючи до розкритого баула. — А ця громадяночка хто? Невже злодії на дачу пробралися, поки ти в саду була?

Іра приречено зітхнула.

— Хлопці, дивіться, та тут розкрадання в особливо великих розмірах, — пожвавішав Артем.

Богдан і Рома відразу зібралися. Їхні обличчя набули того самого непроникного виразу, з яким вони зазвичай проводили затримання. Пролунав синхронний крок уперед, який відрізав свекрусі шлях до відступу.