Життя без прикрас— Тут одним шахрайством не обмежується, цілий букет набирається, — сказав Артем, відклавши теку. — Якщо все підтвердиться — Довганю від десяти до п’ятнадцяти років може загрожувати. — Він подивився на Костянтина. — Готові подати офіційну заяву? Тільки відразу попереджаю: швидко це не закінчиться. Очні ставки, допити, суди. Довгань захищатиметься, адвокати в нього найкращі.
— Готовий, — твердо відповів Костянтин.
Костянтин написав офіційну заяву. Принесені ним папери долучили до справи, і слідом за цим почалися перші допити. Події дворічної давнини він відновлював докладно, день за днем: тепер усе, що призвело до його розорення, ставало свідченнями.
Лариса давала свідчення про Тамару Василівну, про її стан. Розповіла вона й про листи, які та зберігала й сприймала як звісточки від сина. Писала їх сама Лариса, від імені Руслана. Вигадані розповіді про його міське життя потрібні були їй, щоб підтримувати стару жінку. На слідстві вона цього не приховувала.
Спочатку слідчі не вірили почутому. Надто дикою здавалася ця історія; вони ставили повторні запитання, поверталися до окремих подробиць. Але поруч зі свідченнями лежали документи Костянтина, що говорили самі за себе.
Руслан найняв найкращих адвокатів, як і очікувалося. За його версією, Вербицький був невдахою, який жадав помсти: виготовив фальшиві папери, щоб зганьбити чесну людину. З матір’ю ж сталося трагічне непорозуміння — він вважав, що її давно немає серед живих.
На підтвердження він надав довідку із сільського моргу, видану п’ять років тому. У ній ішлося про смерть невпізнаної жінки, за прикметами схожої на Тамару Василівну.
— Вас він хоче виставити божевільним, а себе — потерпілим, — сказав Артем на одній із зустрічей. — Найсильніший наш козир — свідчення його матері.
Проте отримати їх було неможливо. У клініці Тамару Василівну вилікували від пневмонії, фізично їй стало краще, але сплутаність свідомості зберігалася. Вона й далі жила у світі, де Русланчик повернувся й був поруч. Лікарі категорично заборонили її допитувати.
Слідство грузло в клопотаннях захисту. Адвокати вимагали перевіряти справжність паперів, приводили якихось лжесвідків, і справа дедалі ближче підходила до глухого кута. Костянтинові здавалося, що знайоме болото брехні й несправедливості знову затягує його.
Увечері в маленькій орендованій квартирі, яку допомогла знайти Лариса, задзвонив телефон. Жіночий голос був незнайомий.
— Костянтине Івановичу? Я Ірина, медсестра з клініки, де перебуває Тамара Василівна. У мене мало часу. Я її з першого дня доглядаю. Вона про вас багато розповідає, сином вважає.
— Так, мені це відомо.
— Я чула, що триває суд, що потрібні її свідчення. Дати їх вона не зможе. Але є дещо… Вона весь час згадує скриню на горищі. Каже, Русланчикові не слід було ховати туди свої секретики. По десятку разів на день це повторює. Раптом вам знадобиться?
Костянтин завмер. Скриня. Під нею знайшлася металева скринька з паперами, але Тамара Василівна говорила про інше — про саму скриню.
— Ірино, величезне вам спасибі. Дякую за дзвінок.
Наступного дня він приїхав до Затерянкового. Лариса, яка зустріла його на порозі, здивувалася.
— Що сталося? Чому повернувся?
— Скриня. Мені треба подивитися, що в ній.
На горище вони піднялися разом. Зсунута скриня так і залишилася на колишньому місці. Костянтин відкинув віко й почав спорожняти її, дбайливо розкладаючи на підлозі дитячий одяг і фотографії.
Унизу виявилася трохи піднята дощечка. Минулого разу він її не помітив. Скриня мала подвійне дно.
Костянтин підчепив нігтями підняту дощечку. Під подвійним дном відкрилася схованка, а в ній лежала ще одна тека. Він дістав її. Перша знахідка під скринею містила чернетку; тут же зберігалися оригінали фінансових документів. Договори з підставними фірмами, платіжки, розписки — папери, що підтверджували саму схему, а не лише задум Руслана.
Серед них були документи, що стосувалися розорення Костянтина. Але ними вміст теки не обмежувався: за тією ж схемою Руслан діяв і з іншими партнерами.
Це була чорна бухгалтерія Довганя. Мабуть, покинутий будинок у глухому селі здавався йому найнадійнішим сховищем.
Поділіться враженням від історії
2Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Історія моє глибоке підгрунтя.Ч щиро дякую автору за ці неперевершені життєві рядки. Сама розповідь пронизана сумом розпачем, але іскра надії творить дива.Головге в любих ситуаціях головне залишатись людиною і попри все не здаватись Ще раз щиро дякую.З повагою-Світлана
Актуальный рассказ, здесь раскрыто все:человеческое достоинство,честь, совесть, главное подтверждение что есть высшие ценности, а деньги , второстепенное!!! Плакала, автор вложил свою душу! Я родом с Украины! Живу в Донецке,Горжусь своим селом на западе,в сотый раз убеждаюсь_- Родина у Человека о́дна ,