Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

"Я тут господар!" - кричав племінник. Усміхнувшись, бабуся дістала папір, від якого він зблід

"Я тут господар!" - кричав племінник. Усміхнувшись, бабуся дістала папір, від якого він зблід

Літня жінка на ім'я Олена Дмитрівна неспішно наблизилася до рідного ґанку і опустилася на лавку, щоб перевести дух. Густі крони старих кленів кидали прохолодну тінь на полущену фарбу дерев'яного сидіння. Вік давався взнаки, адже суглоби вже не мали колишньої рухливості, як у минулі роки. Вона прикрила очі, насолоджуючись тихим шелестом осіннього листя і ласкавими променями вечірнього сонця.

"Я тут господар!" - кричав племінник. Усміхнувшись, бабуся дістала папір, від якого він зблід

Раптом тишу двору порушив тупіт маленьких ніг, що лунко рознісся асфальтованою доріжкою. «Добрий день, Олено Дмитрівно!» — дзвінко прокричали пробігаючі повз брати-погодки Вадик з Толіком, миттєво сховавшись за металевими дверима під'їзду. «Вітаю, хлопці!» — з теплою посмішкою кинула їм услід умиротворена пенсіонерка. Хлопчаки завжди віталися з нею першими, демонструючи прекрасне виховання, закладене їхніми дбайливими батьками.

Місцеві жителі взагалі ставилися до цієї непримітної на перший погляд жінки з величезною повагою та глибоким шануванням. Практично всі старожили двору знали, що в минулому вона була видатним військовим хірургом, який пройшов через безліч складних випробувань. Її професійний шлях був усіяний безсонними ночами біля операційних столів під звуки снарядів, що розривалися вдалині. Жоден серйозний конфлікт не обходився без її безпосередньої участі, що рятувала життя поранених солдатів.

Окрім героїчного минулого і вражаючого послужного списку, ця жінка мала воістину золотий характер. Поневіряння військової служби не змогли посилити її серце або зробити його байдужим до чужих бід. Оточуючі цінували її за незмінну ввічливість, щиру доброту і постійну готовність завжди прийти на допомогу нужденним. У ті нечасті години, коли вона відпочивала у своїй скромно обставленій квартирі, сусіди буквально вишиковувалися до неї в чергу.

Люди йшли нескінченним потоком, знаючи, що тут їм ніколи не відмовлять у співчутті. Одні приходили поскаржитися на похитнуте здоров'я і отримати грамотну, кваліфіковану медичну консультацію. Двері її житла завжди залишалися гостинно відчиненими для кожної стражденної людини. Інші заглядали, щоб вилити душу через сімейні негаразди і знайти таку необхідну моральну втіху.

Сусідки часто плакали на її кухні, скаржачись на недбайливих чоловіків або неслухняних дітей-підлітків. Третім просто катастрофічно не вистачало теплого людського спілкування за кухлем міцного гарячого чаю. Олена Дмитрівна завжди тримала в буфеті запас смачного печива спеціально для таких раптових гостей. Знаходилися й ті, хто з неприхованим захопленням слухав захоплюючі байки з її багатого армійського минулого.

Вона вміла розповідати історії так жваво і барвисто, що слухачі буквально переносилися в ті далекі часи. Парадоксально, але при такій величезній кількості людей навколо, свою вистраждану пенсію героїня зустріла в повній самоті. Галасливі компанії розходилися по своїх домівках, і в квартирі повисала дзвінка, оглушлива тиша. Через постійні відрядження і нескінченні чергування вона так і не встигла обзавестися ні вірним чоловіком, ні власними дітьми.

Усе своє свідоме життя ця сильна жінка без залишку віддала самовідданому служінню людям. Змирившись із таким несправедливим станом речей, пенсіонерка знаходила віддушину в постійній, щоденній турботі про оточуючих. Сидіти без діла в чотирьох стінах було зовсім не в її діяльному, енергійному характері. Через деякий час керівництво місцевої загальноосвітньої школи запросило її вести уроки безпеки життєдіяльності для старшокласників.

Директор закладу особисто прийшов до неї додому, щоб умовити обійняти цю важливу і відповідальну посаду. Колишній військовий лікар з величезною радістю прийняла цю улесливу пропозицію і з головою поринула у викладацьку роботу. Їй подобалося ділитися своїм колосальним практичним досвідом з підростаючим, допитливим поколінням. Робота з активними школярами приносила їй величезне задоволення, наповнюючи кожен новий день глибоким сенсом.

Підлітки, які тонко відчувають щирість, швидко прив'язалися до нового мудрого вчителя. Учні відповідали улюбленому педагогу повною взаємністю, поважаючи її за чесність і неймовірну справедливість. На її захоплюючих заняттях навіть найзатятіші хулігани і бешкетники миттєво перетворювалися на уважних слухачів. Сидячи на лавці, Олена Дмитрівна з теплотою згадувала сьогоднішній проведений урок і посміхалася своїм думкам.

Раптом розмірений хід її роздумів перервав тихий, ледь вловимий звук, що долинав звідкись збоку. Цей жалібний шум різко контрастував зі звичним гулом жвавого міського двору. Натренована роками служби жінка миттєво напружила свій чуйний слух, намагаючись вловити напрямок джерела. Минуло всього кілька нудотних секунд очікування у дзвінкій тиші.

Буквально за мить загадковий, несамовитий писк пролунав знову, ставши трохи гучнішим. Звук виходив з боку старої цегляної прибудови, де зазвичай складувалися великогабаритні побутові відходи. Це був неймовірно слабкий, сиплий, але сповнений справжнього відчаю поклик про допомогу. Чиєсь крихітне життя прямо зараз перебувало у страшній небезпеці і благало про порятунок.

Пенсіонерка почала тривожно озиратися по сторонах, намагаючись візуально визначити точне джерело звуку серед вечірніх тіней. Зір уже трохи підводив її в сутінках, тому пошуки зайняли деякий час. Однак незабаром вона помітила дивний темний клумок, що нерухомо лежав біля переповнених контейнерів з відходами. Серце старого хірурга тривожно стиснулося від недоброго, обтяжливого передчуття біди.

«Невже якась місцева пташка поранилася і впала з гнізда?» — промайнуло в голові у стурбованої літньої пані. Вона продовжувала пильно вдивлятися у смердючу купу сміття, намагаючись розгледіти деталі... Тіні від сміттєвих баків створювали химерні форми, заважаючи сфокусувати погляд на дивному об'єкті. Раптом у цьому незрозумілому брудному місиві яскраво спалахнули два крихітних блискучих вогники.

Слідом за цим ледь помітно прочинилася крихітна рожева паща з гострими, дрібними зубками. Сумнівів більше не залишалося, адже перед нею знаходилася жива істота, що страждала від болю. Тут же до вух знову донісся той самий надривний, благаючий звук, від якого на очі наверталися сльози. Не роздумуючи ні секунди, Олена Дмитрівна важко піднялася з лавки, забувши про хворі суглоби.

Досвідчений медик всередині неї миттєво взяв гору над втомленою літньою жінкою. Вона рішуче закрокувала до загадкового створіння, обережно ступаючи по брудному асфальту заднього двору. З кожним кроком жалібний писк ставав усе виразнішим і нестерпно гірким. Нарешті, вона зупинилася прямо навпроти смердючих баків, ігноруючи неприємний запах гниючих покидьків.

Підійшовши ближче, вона з жахом розгледіла в цій масі крихітного, тремтячого пухнастика. Кошеня було настільки сильно вимазане липким вуличним брудом, що мордочку видавали лише блискучі очі-намистинки. Уся його шерстка злиплася від мазуту і крові, перетворившись на жорсткий, непробивний панцир. «Батечку, як же тебе поталанило сюди потрапити, бідолахо?» — вражено пробурмотіла приголомшена рятівниця.

У її голосі звучали щирий біль і найглибше співчуття до нещасної тварини. Почувши людську мову, грудочка бруду слабо заворушилася, намагаючись підняти важку голову. Малюк відповів рятівниці черговим, сповненим нестерпного болю нявканням, що роздирало душу на частини. Однак він навіть не спробував зрушити з місця, немов був паралізований невідомою силою.

Олена Дмитрівна уважно оглянула навколишню обстановку, намагаючись зрозуміти причину трагедії, що сталася. Поміркувавши кілька миттєвостей, мудра пенсіонерка дійшла єдино вірного висновку в даній ситуації. Вона вирішила, що цілком може забрати цього змученого бідолаху до себе у квартиру. Доля немов спеціально послала їй цього нещасного знайду у хвилини сумних роздумів про самотність.

Було цілком очевидно, що цей покалічений малюк більше нікому в цілому світі не потрібен. А жива, вдячна душа в порожній, тихій квартирі буде зараз якраз дуже доречною. Жінка повільно нахилилася, намагаючись не налякати тварину різкими і несподіваними рухами. «Ну що, малюку, підемо додому грітися?» — ласкаво і тихо покликала вона пухнастика.

Її м'який, заспокійливий голос мав вселити довіру цій наляканій грудочці. Тварина дивилася на неї широко розплющеними очима, в яких хлюпався первісний жах. Однак звірятко залишилося лежати абсолютно нерухомо, не роблячи спроб відповзти вбік. Воно лише продовжувало безупинно видавати свої жалюгідні жалібні звуки, що пробирали до мурашок.

Професійна інтуїція підказувала лікарю, що справа тут криється не тільки в сильному переляку. «Я тебе ніколи не скривджу, обіцяю!» — впевнено вимовила співчутлива жінка. Незважаючи на густий шар отруйного мазуту і дорожнього пилу, вона обережно потягнулася до тварини. Вона збиралася максимально дбайливо взяти свою цінну знахідку на руки і забрати в тепло.

Але варто було їй тільки злегка підняти тремтяче тільце від землі, як сталося несподіване. Малюк дико, несамовито завив і з усіх сил, що залишилися, встромив свої гострі зубки прямо в її долоню. Гострий біль пронизав руку, але старий гарт не дозволив жінці відсмикнути кисть і впустити кошеня. «Ах ти ж, маленький колючий розбійнику, у чому ж річ?» — щиро отетеріла від несподіванки колишній хірург.

Вона завмерла, даючи тварині можливість трохи заспокоїтися і послабити мертву хватку. Уважний погляд досвідченого діагноста почав швидко сканувати крихітне тільце на предмет прихованих пошкоджень. У цей самий момент вона звернула пильну увагу на одну лякаючу, неприродну деталь. Задня частина тулуба нещасної тварини неживо провисала вниз під абсолютно неприродним, лякаючим кутом...

Сумнівів не залишалося, адже у малюка була серйозна травма нижніх кінцівок. «Зрозуміло тепер, мій хороший, чому ти так відчайдушно захищаєшся», — м'яко вимовила Олена Дмитрівна. «Лікарський обов'язок велить мені негайно тобою зайнятися і полегшити твої страждання», — впевнено констатувала новоявлена рятівниця. Вона перехопила кошеня так, щоб повністю зняти навантаження з його пошкодженої нижньої частини тіла.

Максимально дбайливо, уникаючи найменшого тиску на травмовані кінцівки, вона надійно притиснула крихітку до своїх грудей. Не звертаючи уваги на забруднену мазутом куртку, жінка рішуче закрокувала до дверей свого під'їзду. Підйом по сходах на третій поверх дався їй цього разу набагато важче, ніж зазвичай. Опинившись у рідній квартирі, господиня насамперед попрямувала прямо у світлу ванну кімнату.

Там вона з граничною обережністю і ніжністю відмила тремтячого знайду в тазику з теплою водою. Брудна вода кілька разів забарвлювалася в чорний колір, перш ніж здалася справжня шерстка. Під час цих тривалих водних процедур наляканий вихованець зберігав дивовижне, майже стоїчне мовчання. Він немов усвідомлював своїм маленьким розумом, що нарешті опинився в цілковитій безпеці і надійних, добрих руках.

Завершивши миття, Олена Дмитрівна акуратно промокнула кошеня м'яким махровим рушником, дбайливо вбираючи вологу. Розклавши на широкому кухонному столі чисту фланелеву пелюшку, жінка дбайливо влаштувала на ній свого пухнастого пацієнта. Настав час провести повноцінний медичний огляд і оцінити реальний масштаб отриманих твариною ушкоджень. Пальці хірурга звично і неймовірно делікатно промацали кожен сантиметр маленького, крихкого тільця.

Ретельний огляд показав дивовижну річ, що доводить, що всі крихкі кісточки виявилися дивом цілі. Однак м'які тканини обох задніх лап і таза виявилися жахливо сильно відбиті і покриті гематомами. Картина події почала повільно, але вірно вимальовуватися у свідомості досвідченого військового медика. Судячи зі специфічного характеру цих страшних травм, якась неймовірно жорстока людина навмисно намагалася погубити малюка.

На щастя, цей садист з якоїсь невідомої причини не довів свою чорну справу до смертельного кінця. Швидше за все, хтось просто з силою штовхнув беззахисну грудочку важким черевиком і холоднокровно викинув у сміття. «Звідки в сучасних людях береться стільки невмотивованої злоби?» — з глибокою гіркотою роздумувала військовий лікар. Її руки в цей час звично і професійно обробляли численні садна і рани спеціальними мазями.

У голові не вкладалася сама думка про подібне безглузде і нещадне насильство над слабким. «Як узагалі рука піднімається вдарити таке беззахисне, крихітне створіння?» — продовжувала обурюватися про себе пенсіонерка. «Адже якщо тварина заважає, завжди є гуманна можливість віднести її в спеціалізований центр або віддати волонтерам». Завершивши всі необхідні медичні маніпуляції, рятівниця налила в блюдце трохи теплого молока.

Сите і таке, що отримало належний, кваліфікований медичний догляд, звірятко незабаром розслабилося і перестало тремтіти. Воно солодко сопло на м'якій, затишній лежанці, дбайливо спорудженій зі старого вовняного пледа біля гарячого радіатора. У квартирі знову запанувала тиша, але тепер вона більше не здавалася такою гнітючою і самотньою. Новоспечена власниця сиділа поруч на табуреті і зі щирим розчуленням спостерігала за сплячою пухнастою грудочкою.

У її голові тим часом безперервно крутилися різні варіанти, підбираючи відповідне ім'я для нового мешканця. Оскільки ретельний первинний огляд однозначно виявив, що цей знайда жіночої статі, варіантів було безліч. Після недовгих роздумів було прийнято остаточне рішення дати їй гучне і красиве прізвисько Марта. Це ім'я здалося Олені Дмитрівні досить шляхетним і водночас по-домашньому теплим.

З того пам'ятного вечора життя у квартирі старого хірурга заграло зовсім новими, яскравими фарбами. Час ішов своєю чергою, а покалічена кішечка поступово набиралася сил і заново вчилася ходити. Завдяки грамотному лікуванню вона разюче швидко відновлювалася після пережитого на вулиці кошмару. Щоденний масаж лапок і рясне харчування створили справжнє, непідробне медичне диво.

Її колись злипла від мазуту шубка незабаром перетворилася на розкішне, густе і неймовірно м'яке манто. А акуратні гострі вушка з часом прикрасилися довгими, чарівними рисячими пензликами, надавши мордочці дикуватого вигляду... Між врятованою твариною та самотньою жінкою встановився неймовірно міцний, незримий емоційний зв'язок. Пенсіонерка просто душі не чула у своїй новій пухнастій компаньйонці, постійно розмовляючи з нею вечорами.

Вона з усіх сил намагалася оточити свою чотирилапу подругу максимальною любов'ю і всеосяжною турботою. Частину своєї солідної офіцерської пенсії вона тепер з радістю витрачала на потреби улюблениці. Господиня регулярно купувала для неї найвишуканіші м'ясні ласощі в кращому зоомагазині району. Вона щодня і ретельно вичісувала її густу шерсть спеціальною щіткою і ніколи не скупилася на ласку.

Марта відповідала їй безмежною відданістю, всюди слідуючи за своєю рятівницею по п'ятах. Іноді, в теплі сонячні дні, вони намагалися виходити у двір на вулицю, щоб подихати свіжим повітрям. Однак ляклива вихованка всім своїм напруженим виглядом явно не схвалювала такі вимушені променади. При вигляді незнайомих людей або галасливих машин Марта починала панікувати і проситися назад на руки.

Суворе, сповнене небезпек вуличне минуле залишило в її котячій душі свій незгладимий, болючий слід. Олена Дмитрівна чудово все це розуміла і, шкодуючи психіку тварини, не стала примушувати її до прогулянок. Квартира стала для них обох надійною фортецею, де панували абсолютний спокій і повна гармонія. Один із таких тихих, затишних домашніх вечорів був раптово перерваний різким, лякаючим звуком.

Довга, наполеглива трель дверного дзвінка рознеслася по коридору, змусивши Марту тривожно нагострити вуха. Жінка відклала недочитану книгу на журнальний столик і неспішно попрямувала до домофона. «Слухаю вас!» — спокійно вимовила в пластикову трубку господиня квартири, натиснувши на кнопку зв'язку. Вона була неабияк здивована настільки пізньому і абсолютно несподіваному занепокоєнню з боку невідомих візитерів.

Усі її сусіди та знайомі були чудово обізнані про звички старого військового лікаря. Близьке коло спілкування твердо знало її суворий розпорядок дня, що передбачає ранній відхід до сну. Ніхто з них ніколи не тривожив її ночами без вкрай вагомих, по-справжньому екстрених підстав. З динаміка пролунав тріск статичних перешкод, крізь який пробився гучний, верескливий голос.

«Здорова, Лєно, визнала родичку?» — пролунала в трубці розкута жіноча говірка, що здалася віддалено знайомою. Інтонації тієї, що дзвонила, були настільки безцеремонними, що Олена Дмитрівна мимоволі поморщилася від неприємного здивування. Мозок почав гарячково перебирати архіви пам'яті, намагаючись зіставити цей голос з обличчями з минулого. «Та це ж Галя, кузина твоя двоюрідна з області!» — не дочекавшись відповіді, радісно заволала невидима співрозмовниця.

Картинка нарешті склалася, і перед уявним поглядом пенсіонерки виник образ давно забутої родички. Почуття такту, вироблене роками інтелігентного життя, не дозволило їй кинути трубку. «Вітаю тебе, Галино», — гранично стримано і тактовно відповіла колишній хірург. Вона щиро намагалася освіжити в пам'яті розпливчастий образ своєї галасливої провінційної сестри.

Спогади давалися з величезними труднощами, адже їхні життєві дороги розійшлися нескінченно давно. Востаннє їхні шляхи випадково перетиналися близько двох десятиліть тому на галасливому сімейному застіллі. Тоді вони гуляли на велелюдному, метушливому ювілеї покійної нині Галиної матінки в далекому селі. Після того пам'ятного застілля зв'язки між двома гілками родини остаточно і безповоротно обірвалися.

З тих самих пір ці далекі родичі жодного разу не дали про себе знати, немов канувши в небуття. Вони ніколи не дзвонили, щоб привітати Олену зі святами або просто поцікавитися її здоров'ям... І ось тепер, через двадцять років мовчання, ця жінка об'являється посеред ночі як ні в чому не бувало. «Слухай, ти ж так сама-самісінька у своїй великій квартирі і живеш!» — безцеремонно заявила та, що дзвонила.

Вона говорила таким тоном, ніби вони нерозлучні подруги і базікали по телефону буквально напередодні. Від такого нахабства і прямолінійності у вихованої викладачки буквально перехопило подих. «Так, живу одна», — коротко і сухо відгукнулася здивована до глибини душі пенсіонерка. Вона напружено вслухалася в голос кузини, безуспішно намагаючись розгадати справжню корисливу мету цього раптового контакту.

Інтуїція підказувала їй, що за цим несподіваним дзвінком криється якесь серйозне прохання. «Загалом, справа у мене до тебе така, життєво важлива, кровиночка моя намагається працевлаштуватися!» — випалила Галина. «Хлопець він видний, тямущий, але в нашій глухомані, сама знаєш, з нормальними вакансіями зовсім туго». Працювати за копійки на місцевому лісопильному заводі він категорично не бажає, амбіції у хлопця інші.

«Ось ми і перебиваємося справжніми копійками від держави, кінці з кінцями ледве зводимо щомісяця», — поскаржилася вона. «Твій величезний мегаполіс — це ж зовсім інший рівень життя і шикарні перспективи для сучасної молоді!» «Ми тут на сімейній раді поміркували і вирішили відправити його підкорювати столицю», — продовжила родичка. «Нехай Пашка у тебе у вільній кімнаті поживе на час активних пошуків хорошої роботи, будь ласка.

Орендувати окремий куток у вашому дорогому місті нам банально не по кишені, сама повинна це розуміти». Нахабство подібної заяви просто не вкладалося в голові у порядної та незалежної жінки. Однак вроджене почуття співчуття і бажання допомогти ближньому зіграли з нею злий жарт. «Що ж, нехай буде так, раз ситуація безвихідна», — зі смиренним зітханням поступилася добра жінка.

Вона щиро вірила, що молодий чоловік дійсно прагне знайти своє місце під сонцем. «Нехай збирає свої речі, купує квиток на поїзд і виїжджає в місто», — додала вона. «А він уже давно в дорозі і прямо вранці на твоєму порозі намалюється!» — захоплено защебетала хитра кузина. Галина явно прорахувала м'який характер сестри заздалегідь і все нахабно вирішила за неї.

«Бувай, сеструхо, до зв'язку, спасибі тобі величезне!» — крикнула вона і кинула трубку. Наступний день стартував рівно о п'ятій годині морозного, темного ранку найнеприємнішим чином. Тишу сплячої квартири розірвав несамовитий, безперервний дзвін дверного апарату. Хтось безцеремонно втиснув кнопку дзвінка всією п'ятірнею і вперто тримав її не відпускаючи.

Ця звукова тортура тривала доти, доки сонна господиня в халаті не повернула ключ у замку. Відчинивши важкі двері, Олена Дмитрівна мимоволі зробила крок назад від здивування. На вузькій сходовій клітці височів здоровенний, неголений амбал зі скляним, абсолютно безглуздим поглядом. Від його масивної фігури виходив стійкий, нудотний запах дешевого тютюну і перегару....

Гість навіть не подумав вибачитися за такий ранній і галасливий візит у чужий дім. Окинувши невисоку, тендітну жінку відверто зневажливим поглядом, він недбало видавив із себе привітання. «Здорова, тітко!» — прохрипів він і, відсунувши господиню плечем, безцеремонно ввалився в передпокій. Він кинув свій брудний баул прямо на чистий килимок, не спромігшись навіть зняти пильні черевики.

«Ого, ну і хороми тут у тебе відгрохані, не губишся тут у столиці, тьоть Лєн?» — протягнув він. Витончена і блискуче вихована викладачка просто оніміла від подібного первісного хамства з перших же секунд знайомства. Вона ніколи не дозволяла собі спілкуватися в такому зневажливому тоні навіть з найважчими підлітками. Тим часом непроханий візитер нітрохи не вгамовувався, по-господарськи озираючись на всі боки.

«Жратва в домі нормальна є, матуся ж тебе вчора попереджала про мій швидкий приїзд?» Олена Дмитрівна, все ще перебуваючи в стані легкого шоку, машинально кивнула головою. Отримавши цей ствердний кивок, неотесаний племінник задоволено і м'ясоїдно ошкірився. «Значить, поляна на кухні має бути вже накрита за вищим розрядом!» — з нахабною, знущальною усмішкою резюмував Павло.

Він потер свої величезні долоні в передчутті ситного і безкоштовного сніданку. «Ворушися давай, мечи на стіл усе, що є, а то в мене від самого світанку макової росинки в роті не було!» — скомандував він. Хлопець голосно, по-кінськи зареготав на всю тиху квартиру, явно насолоджуючись власною присутністю. Від цього грубого реготу перелякана Марта кулею забилася під дальній диван у вітальні.

«Дзвінок від твоєї матері надійшов занадто пізно вночі, тому я фізично не встигла нічого зварити», — холодно пояснила пенсіонерка. Вона вже глибоко і щиро шкодувала про свою виявлену вчора спонтанну гостинність. Перебувати в одному приміщенні з цим хамом було фізично неприємно і важко. «Можу швидко приготувати тобі звичайну яєчню з пари яєць, якщо хочеш», — запропонувала вона.

«Годиться, зійде для початку!» — з панського, поблажливого плеча дозволив непроханий гість, скидаючи куртку на пуфик. Він розвалився на кухонному табуреті, поважно закинувши ногу на ногу. «Головне, порцію мені роби нормальну, мужицьку, і ковбаси туди копченої накидай від душі!» — зажадав Павло. «Я не тримаю у своєму холодильнику подібні шкідливі вироби», — спокійно парирувала господиня дому.

Здорове харчування було для неї не просто звичкою, а усвідомленою життєвою необхідністю. «У сенсі не тримаєш, економиш на їжі для себе коханої, чи що?» — непідробно обурився племінник. «Мені ж мати ясно говорила, що у тебе крута офіцерська пенсія, а значить, грошей кури не клюють цілий рік»... Його нахабний погляд бігав по шафках, немов оцінюючи вартість кухонного гарнітура.

«Коротше, на час моєї стоянки тут, щоб холодильник завжди був забитий до відмови!» — безапеляційно заявив цей невихований молодик. «І про сир з хорошою м'ясною вирізкою не забувай, я траву жувати не маю наміру!» Чаша терпіння старої загартованої жінки переповнилася в одну єдину мить. «Хвилиночку, молодий чоловіче!» — не витримавши позамежної зухвалості, що переходила всі межі, колишній військлікар перейшла на крижаний тон.

У її голосі зазвучали ті самі сталеві командні нотки, які колись змушували витягуватися по струнці суворих санітарів. Вона випрямила спину і подивилася на розваленого хлопця важким, пронизливим поглядом. «Моя вчорашня згода стосувалася лише надання тобі даху над головою на короткий період вашого працевлаштування. Брати вас, дорослого чоловіка, на своє повне фінансове забезпечення я абсолютно не підписувалася».

Павло закліпав, явно не очікуючи отримати настільки жорстку і аргументовану відсіч від літньої родички. «А за які, дозвольте запитати, шиші мені тут існувати у вашому дорогому місті?» — з непідробним, щирим здивуванням вилупився родич. «До першої получки на новій роботі мені ще якось дожити треба, взагалі-то». У його спотвореній системі координат весь світ був кругом зобов'язаний забезпечувати його комфорт.

«То що, тітко, раз уже взялася по-родинному допомагати — забезпечуй мене по повній програмі, невже для рідної крові одного шматка хліба з маслом шкода?» — обурився він. Щільно стиснувши зблідлі губи від справедливого обурення, господиня вважала за краще промовчати. Вступати в безглузду полеміку з цим обмеженим егоїстом було нижче її гідності. Вона мовчки ретирувалася в зону готування, щоб скоріше нагодувати негідника і відправити його на співбесіди.

Увечері наступного дня, втомлена повернувшись після шкільних уроків, викладачка натрапила на похмуре обличчя постояльця. Він сидів перед телевізором, витріщившись в екран безглуздим поглядом і клацаючи пультом. «Чуєш, тьоть Лєн, це взагалі що за фокуси такі в моєму домі відбуваються?» — обурився він. «Я ближче до обіду очі продер, на кухню прийшов, а в каструлях абсолютно порожньо, де мій законний гарячий обід?»

Від подібного неприкритого хамства у бідної жінки навіть потемніло в очах. «Виходить, мало того, що ти важким каменем висиш на моїй шиї, я ще зобов'язана виступати в ролі твоєї особистої куховарки?» — отетеріла від подібного нахабства власниця квартири. Вона скинула плащ і втомлено опустилася на пуфик у передпокої, масуючи скроні... Паразитизм цього здорового молодого лоба переходив усі мислимі й немислимі межі адекватності.

«Ну природно, а як ти хотіла!» — навіть не знітившись ні на секунду, впевнено парирував Пашка. «Твоє діло суто жіноче — біля плити стояти та порядок у домі наводити!» Він говорив це з такою щирою переконаністю, немов цитував непорушну істину. «Жіноче, тобто весь важкий побут автоматично висить виключно на мені тільки через мою стать?» — вразилася вона.

«Ясен пень, не я ж, здоровий мужик, маю біля вашої плити з ополоником стирчати цілими днями!» Хлопець гидливо сплюнув на підлогу, демонструючи свою крайню неповагу до жіночої праці. «Коротше, годі базікати, відстебни мені зараз трохи готівки зі своїх запасів», — нахабно зажадав він. «Піду прошвирнуся по ваших вулицях, місто подивлюся, ну і заодно в нормальній кафешці перекушу!»

Будучи абсолютно морально і фізично виснаженою після важкого робочого дня в школі, вчителька не знайшла сил для скандалу. Вона мовчки дістала гаманець, сунула йому кілька великих купюр і поспішно зникла за дверима у своїй спальні. Закривши двері на засувку, вона безсило опустилася на ліжко, відчуваючи себе заруницею у власній квартирі. Нахабний хлопець, отримавши бажані гроші, радісно свиснув і грюкнув вхідними дверима.

Він заявився додому тільки глибоко за північ, розбудивши гуркотом половину сплячого під'їзду. Характерний гучний гуркіт збитої вішалки в темному коридорі красномовно свідчив про його сильне алкогольне сп'яніння. На жаль, цей кошмарний, руйнуючий психіку сценарій повторювався день у день цілий болісний тиждень. Про спроби знайти хоч яку-небудь вільну вакансію ніхто в цьому будинку вже і не згадував.

Здоровий, пашить силою лоб безпробудно дрих на чистих простирадлах до самого обіду. Прокинувшись, він насамперед спустошував холодильник, не залишаючи господині ні крихти. Потім він звично стріляв у втомленої тітки готівкові фінанси на кишенькові витрати і йшов гуляти з сумнівними особами. Він приповзав назад під ранок у незмінно веселому настрої, дихаючи перегаром на всю квартиру.

Терпіти подібне неподобство на своїй території колишній військовий лікар більше не збиралася. «Галю, здрастуй, я негайно вимагаю від тебе виразних пояснень!» — жорстко і без передмов почала важку розмову Олена, зателефонувавши двоюрідній сестрі по мобільному. «З якої такої причини цей дорослий, здоровий телепень цілий тиждень сидить на моєму утриманні?»... На тому кінці дроту повисла важка, невдоволена пауза, перервана гучним пирханням.

«Ой, ну можна подумати, ти там сильно збіднієш від пари зайвих тарілок супу!» — агресивно і зухвало огризнулася співрозмовниця. «Жируєш у своїх величезних хоромах одна, гребеш лопатою і хорошу зарплату, і військову пенсію!» «Невже тобі для рідного племінника тарілки гарячого супу шкода налити, куркуль ти отакий?» — обурилася Галина. «Подумаєш, велика біда — не працевлаштувався поки хлопчик, шукає себе людина!

Він же далі нашого брудного колгоспу нормального життя зроду не бачив, дай пацану хоч трохи відірватися в столиці». «Молодість-то у людини всього одна, нехай погуляє, поки здоров'я дозволяє!» — додала сестра. «Тільки не в моєму домі і не за мій особистий рахунок!» — як бритвою відрізала обурена педагог. Вона не стала дослуховувати потоки сільської лайки і рішуче перервала телефонне з'єднання.

Тієї ж секунди з крісла, що стояло неподалік, донеслося гучне, обурене котяче бурчання. Марта, яка весь цей час уважно слухала господиню, зістрибнула на підлогу. «Солідарна зі мною, моя хороша дівчинка?» — сумно посміхнулася Олена Дмитрівна, погладивши кішку. Тварина потерлася об ноги рятівниці, висловлюючи свою безумовну любов і повну підтримку.

Марта витріщилася на свою рятівницю неймовірно осмисленим, проникливим, майже людським поглядом. У її великих зелених очах абсолютно ясно читався німий заклик діяти рішуче. Кішка немов благала господиню негайно викинути цього знахабнілого, смердючого дармоїда на холодну вулицю. Почухавши свою вірну улюбленицю за вушком, господиня нарешті прийняла остаточне, безповоротне рішення.

Вона твердо надумала позбутися нахабного окупанта, що зарвався, прямо цього ж вечора, чого б їй це не коштувало. Цього разу загулявший племінник був відсутній у квартирі набагато довше свого звичного часу. Олена Дмитрівна вже почала сподіватися, що він уплутався в бійку і заночує у відділенні поліції. Ближче до глибокої ночі важкі вхідні двері зі скрипом відчинилися навстіж.

У тісний коридор із гучним сміхом ввалилася добряче напідпитку, галаслива парочка. Це був сам нічний гуляка Павло і якась зовсім незнайома, вульгарно одягнена дівчина. «Заціни, моя Анжелочка, це тепер мої особисті, законні апартаменти в центрі!» — пафосно гаркнув він на весь поверх. Хлопець зробив широкий, безглуздий жест рукою, гордо обводячи поглядом скромний передпокій пенсіонерки.

«Та годі тобі заливати-то, казкарю!» — манірно, верескливо розсміялася його сильно розмальована косметикою супутниця. Вона ледь трималася на високих підборах, спираючись на плече свого нетверезого кавалера. «А чиї ж вони ще можуть бути, дурненька?» — самовдоволено гмикнув здоровань, притискаючи дівчину до себе. «Стара тут зовсім сама-самісінька кукує, здоров'я у неї вже ні до біса стало останнім часом, а я, як єдиний улюблений племінник, перший у черзі на цю шикарну спадщину!»

Він голосно гикнув, підтверджуючи серйозність своїх намірів.... Хлопець зробив багатозначну, театральну паузу, явно натякаючи на швидку кончину своєї гостинної родички. Дівчина відповіла на цей цинічний жарт черговою порцією дурного, п'яного хихикання. Від цих мерзенних слів в Олени Дмитрівни, що стояла в тіні коридору, кров застигла в жилах.

«Я її тут міцно тримаю в жорстких їжакових рукавицях, пікнути не сміє!» — хвалькувато додав телепень. Для більшої переконливості він стиснув свій величезний кулак і потряс ним у повітрі перед обличчям подруги. «По струнці у мене ходить, як миленька, крок вліво, крок вправо — розстріл!» «Бабла у неї навалом у заначках приховано, так що пахати на заводі мені взагалі резону немає ніякого.

Одне мене в цій бабці бісить — плутається під ногами постійно зі своїми моралями. Доведеться її в найменшу комірчину днями переселити, щоб очі не муляла». «Ну та гаразд, завтра з ранку я остаточно вирішу це дрібне квартирне питання, а поки пішли в спальню!» — скомандував він. Договорити свої мерзенні плани самовпевнений нахаба так і не встиг.

У коридорі раптово спалахнуло яскраве світло, засліпивши непроханих нічних гостей. «А ну забирайся геть із мого дому негайно!» — грізно, карбуючи кожне слово, вимовила Олена Дмитрівна. Вона рішуче з'явилася з дверей своєї спальні, стискаючи кулаки від праведного гніву. «Ти зовсім береги поплутав, щеня невдячне, адже ти тут абсолютно ніхто і звати тебе ніяк!»

«Так що жваво збирай свої брудні манатки і вали звідси разом зі своєю дешевою шалавою!» — додала вона. Почувши такі різкі слова від тихої старенької, дівчина перелякано пискнула і позадкувала до виходу. «Чого-о-о вякнула...» — здоровань на подив швидко струсив із себе залишки алкогольного дурману. Його обличчя почервоніло від люті, а на шиї здулися товсті пульсуючі вени.

«Страх зовсім втратила на старості років, стара карга, та я зараз із тебе всю дур виб'ю, інвалідом зроблю!» — прогарчав він. З лютим, звіриним ревом він заніс свій пудовий кулак для нищівного удару. П'яний неадекват з усієї сили кинувся на маленьку, беззахисну літню жінку. У цю критичну мить з верхньої полиці високого гардероба блискавично зірвалася масивна пухнаста торпеда.

Захищаючи свою обожнювану господиню, Марта пролетіла по повітрю через весь вузький коридор. Вона з диким виттям вчепилася прямо в обличчя очманілого нахаби, встромивши в нього десятки гострих як бритва кинджалів. «Твою матір, зніміть її!» — несамовито заволав збожеволілий від болю і несподіванки Павло. Він замахав руками, відчайдушно намагаючись зірвати з себе розлюченого, шиплячого звіра...

Однак нападаюча захисниця лише ще сильніше впивалася кігтями в його товсту шкіру. Вона рвала його обличчя задніми лапами, не залишаючи підлоті жодного шансу на швидкий порятунок. Вересклива дівчина тим часом кулею вискочила за двері і з гуркотом покотилася вниз по сходах. Скориставшись рятівною затримкою, що виникла, колишній хірург діяла чітко і холоднокровно, як у бою.

Вона швидко відступила в кімнату, дотягнулася до приліжкової тумби і відкрила секретний ящик. Через секунду вона витягла звідти свій важкий, начищений до блиску іменний нагородний пістолет Макарова. Зброя звично і надійно лягла в руку, надаючи жінці абсолютної впевненості у своїх силах. Вона вийшла назад у коридор і зняла пістолет із запобіжника з характерним, льодяним душу металевим клацанням.

«Марто, фу, до мене!» — владно і голосно скомандувала жінка по-армійськи чітко. «Слухаюсь, командире!» — здавалося, беззвучно відповіла розумна кішка, почувши суворий наказ. Вона граціозно зістрибнула на підлогу із закривавленого обличчя кривдника і зайняла бойову позицію біля ніг своєї рятівниці. При цьому вона продовжувала гнівно бити хвостом і виблискувати в напівтемряві палаючими від люті зіницями.

На переляканого дебошира, що стікав кров'ю, тепер впритул дивилося чорне, безжалісне дуло бойового пістолета. «Тітко, ти що, зовсім здуріла на старості років?» — заїкаючись від первісного жаху, почав відступати зблідлий амбал. Будучи начуваним у селі про її героїчне бойове минуле, він жодної секунди не сумнівався в серйозності намірів. Він чудово розумів, що натиснути на тугий курок для людини з таким досвідом не складе ні найменших труднощів.

Його хмільна завзятість миттєво випарувалася, поступившись місцем жалюгідному, тваринному страху за свою шкуру. «Я ж просто невдало пожартував, ти чого стволом розмахуєш, прибери гармату!» — змилостивився він... Він підняв руки вгору, розмазуючи кров по роздряпаних щоках. «Зникни з моїх очей негайно і забудь дорогу в цю квартиру раз і назавжди!» — гаркнула вона.

Сталевий тон тендітної пенсіонерки, що не терпів заперечень, звучав оманливо тихо. Однак цей шепіт пробирав боягузливого покидька до самих кісток похлеще будь-якого оглушливого дзвону. Різким, відпрацьованим ударом ноги вона викинула в центр сходової клітки важкий баул із пожитками недбайливого племінника. Хлопець смикнувся було підняти свій дорогоцінний багаж з брудної підлоги.

Але, придивившись, він із нездоланною огидою і гидливістю відскочив назад. Прямо на його речах, у самому центрі сумки, красувалася значних розмірів смердюча котяча бомбочка. Розумниця Марта заздалегідь і вельми креативно помстилася загарбникові за всі дні знущань над господинею. Невдалий квартирний загарбник спробував було відкрити рота для чергової лайки.

Але бойова вихованка миттєво і загрозливо вигнула хребет дугою. Вона випустила кігті і видала таке льодяне душу шипіння, що у хлопця підкосилися ноги. Схопивши двома пальцями свій безнадійно забруднений баул і затискаючи кровоточиві подряпини на обличчі, боягуз ретирувався. Він буквально кулею вискочив за поріг квартири і понісся вниз по східцях, спотикаючись на кожному кроці.

Літня жінка втомлено опустила важку зброю і закрила за ним двері на всі замки. Вона притулилася спиною до прохолодної стіни, переводячи дихання, що збилося від адреналіну. Потім вона з безмежною ніжністю і вдячністю поглянула на свою маленьку, але таку відважну кудлату тілоохоронницю. Кішка сиділа на килимку, ретельно вилизуючи здиблену шерсть на грудці.

«Як щодо того, щоб відсвяткувати успішне вигнання двоногих паразитів, моя дорога бойова подруго?» — ласкаво запитала господиня. Почувши знайомий тон, кішка перестала вмиватися і підняла на жінку свої смарагдові очі. Задоволено і голосно забурчавши, героїчна рятівниця гордо закрокувала в напрямку кухні.

Вона йшла з високо піднятою головою, граціозно помахуючи своїм шикарним, пухнастим хвостом переможниці. Олена Дмитрівна прибрала зброю на місце і пішла наливати улюблениці найбільшу порцію вершків. У їхній маленькій, затишній квартирі нарешті знову запанували довгоочікуваний мир і абсолютний спокій.
Коментувати
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Сім'я»

Усі історії рубрики