Наречена запросила ворожку на весілля заради жарту, але та підійшла до свекрухи й указала на неї

Марина з полегшенням зітхнула.

— Я ж захист зробила, подруго, лихе око твоєї свекрухи послабила. Довго тепер вона нікому життя не зіпсує, хоч би скільки шипіла вслід. Цур мені від такої рідні й від сусідства під одним дахом! — Вона знову вказала в той бік, де залишалася Галина Петрівна. — Час мені. Бережи себе. Номер у тебе є, якщо знадоблюся — знайдеш.

Вона розправила волани пишної спідниці, розгладила блузку, повернула шию, перевіряючи прикрасу. Потім раптом обійняла Світлану.

— Не йди мене проводжати, красуне. Я й без того затрималася, вдома будуть невдоволені. А за роботу гроші з тебе все-таки візьму. Не люблю у своїх позичати. Жалоба в родині чоловіка закінчиться, захочеться обновки — не хочу просити. Мене в нас позаочі чаклункою називають: нібито будь-кого обдурити можу, гроші з нього витрусити. Але я людей не обдираю. Поголос про циган різний ходить, а честь і совість у нас теж є. Ось, наприклад, знаєш, звідки взялися розповіді, нібито ми дітей крадемо?

— Хіба це неправда? — здивувалася Світлана.

— Багато дурниць люди одне одному переповідають. Дівчатка в нас не зайві, звісно, але хлопчиків більше цінують. А дівчаток у таборах споконвіку народжується більше — наче прокляття. Синів немає — хто старих батьків годуватиме, хто чималу здобич принесе, хто клан очолить? От і купують, забирають хлопчиків із будинків маляти, з дитячих будинків. І новонароджених, і старших. Ростять як рідних. Побачить хтось у таборі сироту, на цигана не схожого, й вирішить: украли, за свого видають. Не вкрали — із собою забрали, якщо батьків немає або вони безпросвітні п’яниці. Ось звідки ці розмови.

Тепер уже Світлана сама обійняла її.

— Ви хороші люди. Палкі, веселі, музикальні, незвичайні. Я більше ніколи не думатиму погано про циган. Познайомишся ближче — і все стає на свої місця.

У дверях показався Рахул.

— Наречену в залі шукають. Наречений із матір’ю вже змучилися, гості не розуміють, куди ви зникли.

Жінки відпустили одна одну. Для обох цей вечір змінював уявлення про чужий, досі незнайомий світ; у кожної залишалися свої спостереження й висновки. Марина попрямувала до запасного виходу, намагаючись не потрапляти гостям на очі. З’являтися ще раз перед усією залою їй не хотілося.

— По-англійськи йдете, не попрощавшись? — долинуло їй услід.

Вона не зрозуміла, до чого тут англійці, але питати не стала, лише мовчки кивнула. Рахул її не насторожував. Навпаки, під його уважним, допитливим поглядом серце починало битися частіше. Стільки відкриттів за один вечір — їй хотілося швидше опинитися вдома й спокійно їх обміркувати. Ранок вечора мудріший.

Рахул знову крадькома пішов за нею, тепер темною вулицею. Він вирішив непомітно провести Марину, а заразом дізнатися, де вона живе. Бойові мистецтва, якими він займався змолоду, могли стати в пригоді, якби дорогою їй щось загрожувало. Чоловік уже розумів: ця циганка розбила йому серце.

Іти містом, що засинало, довелося недовго. Біля міцного високого паркану Марина зупинилася й неголосно постукала. Хвіртку відчинили, вона шмигнула всередину. Рахул озирнувся. Поряд з огорожею, за якою світилися вікна, росло велике дерево з товстими розлогими гілками. Ухопившись за одну, він підтягнувся й поліз вище, мов спритний ягуар. Навіть усміхнувся власному порівнянню: дійшов до того, що переймає звички диких звірів.

Унизу зашурхотіло, а тоді його гукнули:

— Гей, на дереві! Що за гість у нас? Спускайся, поки добром просимо.

Навколо стовбура немов із землі виросли кілька чоловіків. Охорона тут, судячи з усього, працювала справно — непоміченим не підступишся. Безшумної дикої кішки з Рахула не вийшло. Він волів не сперечатися й нічого не доводити, а порозумітися з родичами по крові.

Через кілька хвилин його привели до голови табору. На запитання, навіщо він тут, Рахул відповів без викрутасів: розповів про свято, про молоду ворожку, яка розмовляла з весільними гостями. Почувши про Марину, старший скривився.

— Уперте дівчисько, самі клопоти від неї. Свої через її дар стороняться, а вона ще й до чужих лізе. Норовлива — ніяк не впоратися.

— Розумію вашу турботу. Я ж теж із циган.

— Он як? Звідки будеш?