Наречена запросила ворожку на весілля заради жарту, але та підійшла до свекрухи й указала на неї

Слова Галини оберталися на краплі підлої отрути, і зупинитися вона вже не могла. Але коли господарі повернулися до неї, на обличчі знову з’явилася мирна усмішка.

Збираючись іти, вона довго хвалила каву й ніжну повітряну шарлотку. Потім брела додому, у порожні стіни. Віктор у будні залишався в садочку з ночівлею. Батьки жили далеко, долею доньки мало цікавилися. Робота й успішна кар’єра залишалися єдиним світлом у її самотньому віконці.

Вона виростить сина назло всім. Зробить його своїм другим «я», повторенням себе — з тим самим характером, з тими самими звичками. Він стане її єдиною втіхою.

Марина заворушилася уві сні. Рахул одразу підтримав її.

Рахул провів рукою по її вологому чолі. Видіння обірвалися: фільм, який розгортався в голові Марини, дійшов до кінця. Здригнулися вії, і вона розплющила очі. Побачивши над собою незнайомого чоловіка, молода жінка відсахнулася.

— Ти хто такий, красунчику? Куди я потрапила?

— З весілля ви нікуди не їхали. Вам стало зле, і я відніс вас сюди, в окрему кімнату.

— Отже, ти мене руками торкався? Із циганкою такі вільності не дозволені.

— Я лікар. І циганської крові в мені теж вистачає. Вас, здається, звати Марина? Мене — Рахул. Мати й бабуся в мене були циганками. На півночі Індії досі живуть нащадки найдавніших циганських племен; моя сім’я з їхнього числа.

— Лікар — інша річ. Але якщо ти циган, мусиш знати: нам із тобою не можна довго сидіти вдвох, без свідків.

Марина оглянула його вже уважніше. Високий, смаглявий, гарний, мова вільна, впевнена — завидний наречений. Проте зазирнути в нього, як в інших людей, не вдавалося. Ніби від її дару він сховався в захисному панцирі. Вона чула про ритуали, якими близькі могли відвести від людини майбутні небезпеки, але сама цього не вміла. Може, над ним колись попрацювала мати або бабуся.

— Мені потрібно побачити наречену. Чи не могли б ви покликати її сюди?

У залі тим часом знову веселилися. Світлана з Віктором постаралися якнайшвидше владнати неприємність: наречена пояснила, що Марина не захотіла порушувати обіцянку й приїхала, попри родинну жалобу. Від пережитого їй щось привиділося. Гості заспокоїлися, бенкет продовжився ще гучніше, а Віктор подав офіціантам знак не шкодувати шампанського й міцніших напоїв. Хай спиртне ллється рікою — хвилювань на сьогодні вистачило.

Лише Галина Петрівна все ще не могла оговтатися. Сидячи осторонь, вона тихо сказала синові:

— Вечір уже закінчується. Зараз торт почнуть роздавати, продавати. Викликали б цій циганці таксі й відправили додому. Дикунці нічого робити серед порядних людей.

Світлана нечутно ввійшла до кімнати, де відпочивала Марина, і вдячно кивнула лікареві. Коли Рахул залишив їх удвох, наречена заговорила, не приховуючи хвилювання:

— Поясни мені, що сталося. Я ж знаю: без причини ти не стала б влаштовувати таке на нашому весіллі. Що з Галиною Петрівною не так?

Марина подивилася на неї великими карими очима, обрамленими густими віями.

— Не очікувала я, красуне, що ти мені так у душу западеш. У нас людина не з племені — чужа, а ти з першої зустрічі ніби рідна. Тому й кажу: небезпека тобі загрожує. Свекруха вам життя не дасть. Син для неї — власність. Підете проти її волі — почне шкодити. Поки вона до тебе придивляється, до себе в дім заманює. Тільки потрібна ти їй там як прислуга, як рабиня. А в тебе пальчики ніжні, у батьківському домі важкими клопотами тебе не обтяжували.

Світлана замислилася, а потім відповіла швидко, як зазвичай: