Коля виріс у турботливій сім’ї, але випадково дізнався, що його знайшли немовлям на смітнику, і почав шукати рідну матір

Нічний плач у дворі стихав лише на хвилину. Та дитина знову починала кричати. Не чути її міг хіба що глухий; обурені голоси перебивали один одного.

— Скільки ж можна! Де батьки цієї дитини?

Галина Андріївна не витримала. Слухати, як мучиться немовля, вона більше не могла й вийшла з під’їзду. Спершу перевірила кущі: там нікого не виявилося. Залишалося йти на плач. Так літня жінка дісталася до сміттєвих контейнерів і побачила згорток.

Ганчірку вона розгортала тремтячими руками, плачучи. Усередині лежав малюк.

— Господи, хто ж із тобою так обійшовся? Нелюди, іншого слова для них немає.

Її долоня торкнулася його голівки, і немов за помахом чарівної палички дитина стихла. Галина Андріївна відійшла від баків, ще раз озирнулася. Ні записки, ні документів при ньому не було. Мабуть, позбувалися похапцем: навіть нічого про малюка повідомити не потрудилися.

Удома вона поклала знахідку на диван і пішла до спальні по нове простирадло. Стару ганчірку викинула; щоб помити дитину, скористалася теплою водою. Він не плакав, лише дивився на неї, мов на рідну маму. Потім усміхнувся. Галина Андріївна загорнула його в чисте й узялася до годування.

Згадалися запасні пустушки, які залишала дочка. Оксана іноді приводила до неї маленького сина, який ще не розлучився із соскою, і про всяк випадок тримала тут запас. Зараз він став у пригоді іншому малюкові. Сухе молоко теж знайшлося — у шафі. Через десять хвилин суміш була готова, і дитина із задоволенням поїла, а тоді заснула.

Галина Андріївна глибоко зітхнула й сіла біля вікна. За її часів теж бувало важко, доводилося ділитися останнім шматком хліба. Але дітей на смітник не відносили. Їй не вкладалося в голові, що хтось зміг залишити там живе немовля й піти.

Під столом у вітальні стояв кошик. У ньому спали Жужа та її маленькі кошенята. Дивлячись на них, жінка знову заплакала: виходило, деякі матері стали гіршими за тварин. Кішка жодного свого кошеняти не викинула, кожне приголубила, а варто було чужій людині потягнутися до них — шипіла.

До ранку баба Галя так і просиділа біля дитини. Щойно настав ранок, насамперед зателефонувала дочці.

— Оксанко, не сердься, що турбую так рано. У мене вдома немовля. Уночі знайшла його в сміттєвому контейнері. Мамаша викинула, навіть записки з ім’ям не залишила.

— Мамо, поки нічого не роби. Через пів години приїду. Ти його хоч годувала?

— Коли принесла, приготувала суміш із сухого молока. Він поїв і заснув. Лише під ранок прокинувся.