Коля виріс у турботливій сім’ї, але випадково дізнався, що його знайшли немовлям на смітнику, і почав шукати рідну матір

Після розмови Галина Андріївна взялася робити те, що звеліла дочка. Тут у двері несподівано постукали. На порозі стояла Раїса Іванівна, сусідка поверхом нижче.

— Галю, у мене до тебе термінова справа. Герань пересадити треба, а в тебе паростки є. Поділися, не скупись.

Галина Андріївна хотіла якнайшвидше випровадити її, але малюк заплакав. Довелося впустити сусідку й зачинити двері.

— Проходь на кухню. Герань там, я зараз підійду.

Однак квіти Раїсу Іванівну вже не цікавили. Вона крадькома спостерігала, як господиня міняє немовляті пелюшку. Коли обидві опинилися на кухні, сусідка не втрималася від розпитувань.

— І давно в тебе дитина? Дід наче помер, народжувати ні від кого. Чи прихистила когось?

— Що ти верзеш? Які мені пологи, з мене пісок сиплеться, а ти все жартуєш. Прийшла по герань — бери, нічого зайвого питати. Я його вночі на смітнику знайшла. Рідна мати покинула.

— Ось до чого дійшло… Не думала, що люди нелюдами стануть. І що тепер із ним робити збираєшся?

— Дочці вранці зателефонувала, скоро має приїхати. Нехай вона вирішує. Забрати до себе, звісно, не зможе: у неї троє своїх дітей. А мені залишати не можна. Сьогодні жива, завтра, може, помру.

Дві літні жінки обговорювали, як улаштувати подальшу долю малюка. Його рідна мати тим часом уже святкувала свободу.

Оксана приїхала, поки сусідки ще розмовляли. Дитяче харчування й підгузки вона привезла, як обіцяла, і відразу взялася до дитини: переодягла, нагодувала. Після цього похитала головою.

— Як таке могло статися, мамо? Я тут майже всіх знаю. Ні в кого у дворі немовлят не було.

— Мені здається, жінка не звідси, — відповіла Галина Андріївна. — І народила зовсім недавно. Тільки що нам далі з ним робити?

Оксана підтвердила: взяти малюка зараз вона не зможе. Ще дорогою сюди встигла зателефонувати до служби захисту дітей. Через дві години працівники вже були у квартирі. Вони уважно оглянули дитину, жодних відхилень не виявили й почали готувати її до дороги.

Через п’ятнадцять хвилин немовля було готове до тривалої поїздки. Галині Андріївні й Оксані залишалося заповнити папери та поставити підписи. Уже перед відходом працівників дочка запитала:

— А до якого притулку його відвезуть?

— Поки він залишиться в місті, — відповіла старша працівниця. — Якщо захочете, зможете приходити до нього.