Чоловік умовив Оксану ділити дошлюбне майно навпіл і зажадав розлучення, але на зустріч щодо поділу вона відправила батька

— Оксано, ми ж сім’я. Давай укладемо шлюбний договір: усе, що кожен мав до весілля, ділитимемо навпіл. Оце й буде найвища довіра.

Максим виголошував свою промову посеред просторої вітальні, розставивши ноги, наче збирався оголосити маніфест. Правою рукою він розтинав повітря, окреслюючи межі щасливого майбутнього. Собі в цих межах він, звісно, відводив найзручніше місце — бажано на шкіряному дивані.

Оксана припинила обрізати розрослий фікус і поклала секатор на підвіконня. До цієї промови заняття заспокоювало: земля приємно холодила пальці, за вікном шумів діловий центр. У бабусиній квартирі з її 120 квадратними метрами, височенними стелями й дубовим паркетом панував спокій. Паркет іще пам’ятав дефіцит і талони на цукор. На цьому тлі метушливий Максим скидався на тхора в курнику.

До нинішньої пропозиції він підбирався всі три роки їхнього шлюбу. За вечерею спершу відпускав нібито безневинні жартики: в Оксаночки, мовляв, не квартира, а царські хороми. Тут і самому на велосипеді кататися можна, а вдвох сам Бог велів узятися за грандіозний ремонт із переплануванням. Згодом жарти змінилися зітханнями: на пташиних правах жити важко, у чужих стінах почуваєшся нахлібником. Сьогодні все це словесне лушпиння нарешті осипалося, оголивши те, заради чого він заводив розмови.

— Отже, йдеться про довіру? — Оксана струсила з долонь землю й подивилася на чоловіка.

Максим одразу зібрався; очі забігали, намагаючись угадати, як вона сприйняла пропозицію. Пів року підготовки могли зараз виявитися марними. Він добирав аргументи, ночами читав юридичні форуми, ховаючи смартфон під ковдрою, і чудово розумів: за звичайного розлучення трикімнатна казка зі стельовою ліпниною зі свистом пролетить повз його ніс. Оксана жила тут іще зі студентських років. Для нього це було беззаперечно дошлюбне майно дружини.

— Саме про неї, — підтвердив він, ступивши на край дорогого килима. — Ми будуємо спільні плани, живемо разом, а над нами весь час висить тінь: господиня тут лише ти. Через це я не можу як слід вкладатися в наше гніздечко. Може, мені хочеться підлогу замінити чи цю стіну знести, — він із розмаху ляснув по несучій стіні. — Але на що витрачати кровно зароблені? За документами мене тут узагалі немає.