Олена вже не вперше думала про те, що віддалена робота, попри всі свої мінуси, інколи буває напрочуд зручною. Не треба зранку мчати кудись, стояти серед роздратованих людей, повертатися ввечері втомленою лише від самої дороги. Дім, тиша, комп’ютер, чашка чаю поруч — здавалося б, майже ідеальні умови. Щоправда, вона й гадки не мала, що одного разу саме в такий звичайний робочий день неприємна правда сама подзвонить їй у двері.
З Дмитром вони були одружені три роки. Збоку їхній шлюб, мабуть, виглядав спокійним: без гучних скандалів, без бурхливих примирень, без сімейних драм на весь під’їзд. Але якщо чесно, Олена й сама не могла пригадати, коли між ними була справжня гаряча близькість. Можливо, лише на самому початку, коли після весілля все ще здавалося новим, майже урочистим, ніби життя й справді звернуло на щасливу дорогу.
Дмитро ніколи не був схожий на людину, яка кидається у вир із головою. Він любив, щоб усе було зручно, продумано й без зайвих рухів. Навіть пропозицію він зробив не так, як це показують у романтичних історіях. Просто одного разу сказав, що ставиться до Олени серйозно, втрачати її не збирається, а отже, їм час узаконити стосунки.
Тоді Олені це здалося надійним. У його словах не було красивої мішури, зате відчувалася впевненість, і вона вирішила, що поруч із нею чоловік, який знає, чого хоче. Лише згодом, озираючись назад, вона зрозуміла: у його рішучості була не тільки любов. Дмитрові, як виявилося, просто набридло розриватися між своєю роботою, зустрічами з нею та постійними поїздками з одного кінця міста в інший.
Він увесь час скаржився на втому. То голова болить, то дорога виснажує, то вранці важко вставати, то часу ні на що не вистачає. Роботу кидати він не збирався, від Олени відмовлятися теж не хотів. І в якийсь момент розв’язав проблему так, як було зручно саме йому: одружився….
