Чоловік умовив Оксану ділити дошлюбне майно навпіл і зажадав розлучення, але на зустріч щодо поділу вона відправила батька

— Тобто спільним має стати геть усе? — уточнила Оксана з підозрілим спокоєм.

— Звісно! — Масна усмішка розтягнула Максимове обличчя. — Жодних винятків, це ж справедливо. Моє майно, яке було до весілля, буде нашим. Твоє — теж нашим. Усе порівну. У сім’ї слово «моє» ні до чого, треба казати «наше».

Він випнув груди, задоволений власною філософією. У голові вже гриміли фанфари, а на обличчі наче засвітився величезний неоновий напис: півтори кімнати в центрі в нього в кишені. Лише зусиллям волі Максим стримував переможний вигук. Він уже бачив себе господарем дорогої квартири, який поважно розчиняє двері перед кур’єрами й гостями.

Оксана не відповідала. Взяла вологу серветку й почала ретельно очищати пальці, один за одним. Поки вона витирала руки, Максим переступав з ноги на ногу на килимі. Пауза затягнулася, і його впевненість дала невеличку тріщину.

— Гаразд. — Вона зім’яла серветку й кинула її в кошик. — Давай підпишемо.

Максим поперхнувся повітрям. Він приготувався до скандалу, до істерики, навіть материними аргументами запасся. Натомість дружина без жодної боротьби погодилася.

— Справді? — вимовив він, затинаючись від несподіваного щастя.

— Справді. Якщо для тебе найвища довіра виглядає саме так, я згодна. Домовся з нотаріусом.

Із горщиком фікуса Оксана пішла на балкон, а Максим так і залишився посеред вітальні. За секунду в тихій квартирі пролунав його негучний самовдоволений смішок. Він потирав руки: тріумф наближався. Ось підпишуть папери — і можна буде скинути баласт.

Наступного дня від Максимової звички відкладати будь-які справи не лишилося й сліду. Нотаріальну контору він знайшов у сусідньому кварталі, час прийому узгодив, а вдома носився, насвистуючи веселу мелодію. Навіть посуд вимив двічі, хоча ніхто не просив. Для нього це було відхиленням від норми неймовірного масштабу.

Надвечір зателефонувала його мати. Тамара Сергіївна, огрядна, гучноголоса жінка, яка не допускала сумнівів у власній правоті, покликала невістку до кондитерської на міській околиці. Коли Оксана приїхала, точно в призначений час, свекруха вже велично сиділа за столиком у кутку. На таці перед нею лежали три еклери, поруч стояла величезна чашка капучино. Ваніль із корицею наповнювали повітря густою хмарою.

— Оксаночко, сідай, дівчинко, — покликала Тамара Сергіївна, змахнувши рукою з масивними золотими каблучками. — Тобі я взяла чай, цукру не додавала. Ти за фігурою стежиш, це я вже можу не перейматися.