Чоловік умовив Оксану ділити дошлюбне майно навпіл і зажадав розлучення, але на зустріч щодо поділу вона відправила батька

— Максимко сьогодні телефонував, розповів, що ви зважилися на серйозний, дорослий крок, — повела далі свекруха. Вона відкусила одразу половину еклера; крем, що потрапив на підборіддя, тут-таки стерла серветкою. — Молодець ти. Я тобою, чесно кажучи, пишаюся.

— Ви маєте на увазі шлюбний договір, Тамаро Сергіївно? — Оксана обережно відпила гарячого чаю.

— Його, звісно. Зрозумій, чоловікові потрібен фундамент, на який він може спертися, — свекруха нахилилася над столом і перейшла на змовницький шепіт. — У нашого Максимка амбіції, йому крила розправляти треба. Та як їх розправиш, коли вдома ти гість? Сама ж помічаєш: нервує, смикається останнім часом. Чоловік має почуватися господарем. Не буде цього — почне на сторону поглядати, шукати, де його гідно оцінять.

Натяк вийшов таким важким, що наче з гуркотом гепнувся на стіл. Тамара Сергіївна майже відкрито погрожувала невістці розлученням, якщо та не віддасть синові частку в житлі.

— Згодна з вами, — Оксана вдала задумливість. — Господарем йому бути необхідно. Тому я й не сумнівалася: треба поділитися.

Свекруха задоволено відкинулася назад, змусивши спинку стільця натужно скрипнути.

— От і правильно. Тримайся за Максима, Оксано. Є в тебе квартира, немає її — без чоловіка жінка як дерево без коріння. А договір що? Папірець. Важливо, щоб сім’я була міцною.

Дивлячись на Тамару Сергіївну, яка жувала, Оксана подумки аплодувала їхньому сімейному нахабству. Ні мати, ні син уже не намагалися приховувати свої наміри. Розмовами про міцну сім’ю вони прикривали, наче ширмою, бажання запустити руку до чужої кишені.

За свій чай Оксана розрахувалася й вийшла. Вітер ударив в обличчя, видувши нудотно-солодкий запах крему. Вона дістала телефон, набрала батька.

— Тату, привіт, це я. Зараз удома? Тоді приїду, треба поговорити.

Біля воріт батькового будинку вона застала Степана Андрійовича за ремонтом газонокосарки. На носі — квадратні окуляри, у роті — незапалена люлька, руки забруднені мазутом. Будинок за містом був добротний, ґрунтовний; батько сам звів його, коли вийшов у відставку. Роки служби привчили його до суворої дисципліни й жорсткого прагматизму. Порядок був потрібен скрізь, від помідорних грядок до фінансових документів. Слова й сльози його не переконували — лише факти, підкріплені правильно оформленими паперами.

Помітивши доньку, він відклав інструменти й обтер долоні ганчір’ям.

— Привіт, дзиґо. Іди до столу, зараз чайник поставлю.