Чоловік умовив Оксану ділити дошлюбне майно навпіл і зажадав розлучення, але на зустріч щодо поділу вона відправила батька

— «Усе дошлюбне майно визнається спільною власністю в рівних частках», — прочитав він уголос, виразно відокремлюючи кожне слово. — Отже, Максимко вирішив чужим коштом у пани вибитися.

— Так, тату. Він мені вже пів року мозок виносить. Я погодилася.

Батько зняв окуляри. Якийсь час дивився на неї так, що з обличчя нічого не можна було прочитати.

— Погодилася. І добре зробила.

Вони перезирнулися. У Степана Андрійовича здригнулися кутики рота, складаючись у хитру, майже хуліганську усмішку. Він підвівся, підійшов до картини, за якою в стіні був сейф, дістав цупку пластикову папку й поклав перед донькою.

— Забудькуватий у тебе Максим, — зауважив він, повертаючись на місце. — Жадібність у нього поперед розуму біжить. Витяг із реєстру він хоч раз бачив?

— А навіщо йому? — Оксана знизала плечима. — Він там живе, вважає квартиру моєю. Йому цього досить.

— Свята простота, — крякнув батько. — Нехай підписує. Гарний папір у вас вийде.

Ще годину вони провели за чаєм, розбираючи подробиці операції. Сміялися так, що по той бік паркану спантеличено розгавкався сусідський пудель. План виходив простий і надійний, жодного шансу супротивникові не залишав.

Через три дні в нотаріуса Максим умостився на самому краєчку стільця, наче на стартовій колодці. Вологі долоні раз у раз витирав об штани. Оксана сиділа поруч. У кабінеті з важкими меблями пахло старою шкірою й дорогими парфумами; літній нотаріус із проникливим поглядом рівним, монотонним голосом читав договір.

Під вікнами блищав чорний лак позашляховика. Максим навмисне вибрав для паркування таке місце, щоб із кабінету можна було милуватися своєю ластівкою.

— Отже, у разі розірвання шлюбу поділу порівну підлягає все майно, яке сторони придбали до його укладення, — промовив нотаріус і глянув на подружжя поверх окулярів. — Значення цієї умови обом зрозуміле?

— Усе зрозуміло! — гаркнув Максим, мало не підскочивши. — Ручку давайте.

Його розмашистий підпис з’явився на аркуші з такою поспішністю, що папір мало не порвався. Оксана після нього спокійно взяла ручку й акуратно підписалася. Нотаріус поставив печатку.

На вулиці Максим уже не стримувався. До автомобіля він попрямував пружною ходою переможця.

— Ну, Оксанко, ось тепер у нас справжня сім’я, усе чесно. Залазь, до роботи довезу. Тільки з дверима обережно, не грюкай: учора завіси змастив.