Життя без прикрасКостянтин говорив недовго й стримано. Він пояснив, що знайшов у теці, переказав зміст паперів, а закінчив тим, як Руслан зрадив його. Лариса слухала, не перебиваючи; у міру розповіді її обличчя ставало суворішим. Коли Костянтин замовк, вона не відразу потягнулася до документів. Довго дивилася в одну точку, потім узяла теку й заходилася уважно читати. Тепер їй належало самій розібратися в тому, про що вона щойно почула. Вона не була юристкою, проте робота фельдшеркою в глухому селі за довгі роки навчила її розбиратися далеко не лише у хворобах. Доводилося розуміти людей, мати справу з паперами.
— Авжеж, із таким далеко не втечеш, — нарешті сказала вона, відкладаючи прочитане. — Тут кримінальна справа майже готова: шахрайство в особливо великих розмірах, підроблення документів. За це надовго саджають. — Її ясний, проникливий погляд зупинився на Костянтині. — Ти що задумав? Шантажуватимеш його?
— Я хочу отримати натомість життя його матері, — відповів він твердо. — Зателефоную Русланові, розповім про знахідку. Папери залишаться в мене, поки сюди не прилетить лікар на гелікоптері, з усім, що потрібно для її порятунку. Коли їй уже ніщо не загрожуватиме, віддам документи.
— На цьому все? — Лариса не приховувала здивування. — Після всього, що він із тобою зробив, дозволиш йому піти?
— Дозволити піти я не обіцяв. — Погляд Костянтина холодно блиснув. — Обіцяю повернути папери. Оригінали. Копії я збережу.
За весь час їхнього знайомства Лариса Миколаївна ще жодного разу так йому не всміхалася. У цій усмішці була повага, без звичної насмішки.
— Хитрий ти, інженере. План добрий. От тільки зателефонувати нізвідки: у медпункті телефон мовчить. Схоже, гроза лінію пошкодила.
Щойно народжена надія почала меркнути.
— Невже з містом більше ніяк не зв’язатися?
— Зв’язатися можна… — Лариса замислилася. — Лісник за річкою тримає рацію, з базою перемовляється. До нього кілометрів десять, ліс увесь розкис. Потім іще брід. Річка після дощів швидка, вмить може знести.
Костянтин подивився туди, де на ліжку в маренні металася Тамара Василівна. Десять кілометрів через ліс. Річка. Ризикувати доведеться страшенно, але іншого шляху він не бачив.
— Піду.
— Самого не пущу, — похитала головою Лариса. — Або втопишся, або болото засмокче. Разом підемо.
— А її як залишимо? — Він кивнув на ліжко.
— Зроблю снодійний укол, до нашого повернення проспить. Збирайся, зволікати не можна.
Зібралися швидко. Лариса взула високі гумові чоботи, надягла кожуха й поклала в кишеню фляжку зі спиртом. Костянтин натягнув подаровану нею куртку. Уже перед виходом підійшов до Тамари Василівни.
На мить вона розплющила очі. У них промайнуло впізнавання, звернене немов до людини з іншого часу.
— Костю, — прошепотіла вона, — ти бережи Русланчика. Хороший він… Заплутався тільки.
У Костянтина на мить завмерло серце. Тепер вона сприйняла його за нього самого — за колишнього хлопчиська.
— Збережу, — пообіцяв він, не розуміючи, кому дає слово: їй чи власному минулому.
Через ліс доводилося пробиратися по коліна в багнюці. За гілки хапалися, щоб просунутися далі; шлях заступали повалені дерева, через які треба було перестрибувати. Знову замрячило. Холодний, неприємний дощ супроводжував їхню й без того важку дорогу. Костянтин відчував, що слабне: сил залишалося дедалі менше, а попереду ще був шлях до лісника. Роки, прожиті на вулиці, недоїдання тепер давалися взнаки. Самої рішучості йти виявилося недостатньо, щоб тіло витримувало цю дорогу без труднощів. Лариса тим часом рухалася вперед, як танк. Та сама розкисла земля, ті самі перешкоди були й перед нею, але впевненості в її рухах не меншало.
Річка виявилася набагато ширшою, ніж він уявляв, і мчала швидше. Вода обпікала ноги холодом, натиск заважав устояти. Під ногою ковзнув камінь, Костянтин почав завалюватися, але Лариса встигла схопити його й утримала міцною рукою.
— Тримайся, інженере! — прокричала вона крізь шум річки. — Рано ще розкисати!
До іншого берега дісталися промоклими, змерзлими, знесиленими. Коли серед дерев окреслився будинок лісника, він здався їм рятівним маяком.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Актуальный рассказ, здесь раскрыто все:человеческое достоинство,честь, совесть, главное подтверждение что есть высшие ценности, а деньги , второстепенное!!! Плакала, автор вложил свою душу! Я родом с Украины! Живу в Донецке,Горжусь своим селом на западе,в сотый раз убеждаюсь_- Родина у Человека о́дна ,