Життя без прикрас— Олексію Артемовичу, я вивчаю ваші матеріали. Скажіть, у Ширяєвої були якісь показання до приймання цього препарату?
— Жодного. Я говорив із лікарем, який її лікував: він підтвердив, що такого призначення не робив. Лариса Василівна сама відчула, що відбувається щось недобре, й потай звернулася до сторонньої лабораторії. Результат страшний, розумію, але сумніватися в його достовірності не доводиться.
— Зрозуміло. А хто міг мати доступ до її їжі, до ліків?
— Передусім чоловік, Денис Сорокін. Вони жили разом; чай їй готував він, таблетки теж приносив. Домробітниця бувала тричі на тиждень, але це перевірена людина, уже двадцять років під наглядом. З рештою Лариса Василівна зустрічалася лише час від часу.
— Виходить, чоловік розраховував на спадщину?
— У неї були мережа клінік, комерційна нерухомість, великі суми на рахунках. Усе це вона придбала до заміжжя, дітей у неї немає. Якби вона не залишила заповіту, Сорокін отримав би все як єдиний спадкоємець за законом.
— Однак заповіт усе-таки з’явився.
— Напередодні її смерті. Майно вона залишила сторонній дівчині, санітарці Кравець. Чоловікові не дісталося нічого.
— Цікаво. Мотив, засіб, можливість — уся класична тріада наявна.
— Так, і свідок у нас теж є. Кравець була присутня, коли Лариса Василівна ділилася зі мною підозрами. Дівчина згодна дати свідчення.
— Де мені її шукати?
— Зараз вона в безпеці. Сорокін розшукує її, намагається залякати й домогтися відмови від спадщини. Боюся, її життя під загрозою.
Костюк насупився.
— Порушую кримінальну справу. Убивство. Призначу ексгумацію й повторну судово-медичну експертизу. Якщо отруєння підтвердиться — на Сорокіна чекає тривале ув’язнення.
— Дякую вам, Володимире Єгоровичу…
— Дякувати не потрібно. Це моя робота.
Закінчивши розмову, Костюк узявся за постанову про порушення кримінальної справи. Попереду було чимало копіткої роботи, але такі розслідування йому подобалися: розрізнені відомості поступово складаються в ясну картину, а людина, впевнена, що уникла розплати, виявляє, що тенета навколо неї стягуються.
Судовий дозвіл на ексгумацію тіла Ширяєвої надійшов через два дні. Усе провели в закритому режимі, не привертаючи зайвої уваги; матеріали направили до столиці, у провідний центр судової медицини.
Очікуючи на висновки експертів, Володимир Єгорович узявся за непрямі докази. Помічникам він доручив переглянути записи з аптек у районі, де жила Лариса. Треба було перевірити, чи купував Сорокін препарат, виявлений у неї.
За тиждень знайшовся запис із приватної аптеки. На ньому було добре видно Дениса: підійшов до віконця, поговорив із фармацевтом, передав гроші й отримав упаковку. Покупка відбулася за два місяці до смерті дружини.
На допит Костюк викликав жінку, яка обслуговувала його того дня. Їй було близько п’ятдесяти років; вона нервувала й мала наляканий вигляд. Слідчий показав фотографію Сорокіна.
— Упізнаєте покупця?
— Упізнаю, так. Він не раз до нас заходив.
— По що приходив?
— По препарат для паліативної терапії. Розповідав, що мати хвора на рак. Нібито лікарі дозволили давати ліки вдома, щоб позбавити її мук.
— Рецепт на нього у вас зберігся?
Жінка зблідла.
— Рецепта не було. Він запевняв, що загубив його, і запропонував доплатити. Я взяла гроші… Мені тоді гроші були потрібні.
— І скільки покупок він у вас зробив?
— Чотири чи п’ять. Точніше не скажу, не пам’ятаю.
Костюк кивнув.
— Ви ж розумієте: відпускати такий препарат без рецепта незаконно. А якщо ним убили людину? Тоді ви співучасниця.
Фармацевт розплакалася.
— Я нічого про це не знала! Присягаюся вам, не знала.
— Викладіть усе в заяві, зізнайтеся добровільно. Це пом’якшить вашу провину. Але від свідчень у суді вас не звільнить.
Витираючи сльози, жінка кивнула. Слідчий продиктував протокол, і вона поставила підпис. Ниточку, яка вела до Сорокіна, тепер було закріплено документом.
Олег Камінський тим часом переглядав усі записи з клініки, де лікувалася Ширяєва. Час візитів, відвідувачі, тривалість кожного відвідування — детектив перевіряв усе. Денис з’являвся часто: приносив квіти й фрукти, сидів біля дружини. Якщо судити із записів камер, чоловік був зразковий.
На одному записі Камінського зацікавив термос. Із ним Сорокін увійшов до палати, пробув там десять хвилин і вийшов уже без нього. За годину по посуд прийшла медсестра. Термос виявився порожнім.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.