Життя без прикрасЗавібрував телефон. На екрані висвітилося ім’я Марини Сидоренко.
— Ну, любове моя, як ти?
— Чудово, — відгукнулася коханка, хоча в голосі чулася обережність.
— Сьогодні вночі її не стало. Усе пройшло тихо, ніхто не бачив. Лікарі назвали причиною печінкову недостатність, розпитувати не стали.
— Ти точно впевнений?
— Усе передбачено. Маленькі дози, місяць за місяцем. Препарат швидко розпадається, від нього майже нічого не залишається. Якщо комусь і спаде на думку перевіряти, шукати буде нічого.
Марина відповіла не відразу.
— А що із заповітом?
— Та немає ніякого заповіту! Я перевіряв — вона нічого не складала. Дітей у неї немає, майно набуте до нашого шлюбу. Я чоловік, мені й успадковувати. За законом усе сходиться.
— Добре було б, якби ти не помилився.
— Маринко, годі хвилюватися. Через пів року закінчу з паперами, продам нерухомість і клініки. Потім поїдемо.
— Куди захочеш?
— За кордон. Із такими грішми можна кілька життів прожити.
— Гаразд, — зітхнула Марина. — Тільки обережніше. Поспішати не треба. І не забувай, що ти горюєш.
— У мене в цій справі великий досвід, — усміхнувся Денис. — Обійдуся без настанов.
Закінчивши розмову, він потягнувся до шафи з колекційним коньяком Лариси, налив і скуштував. Добрий. Утім, поганих речей вона в домі не тримала. І все це тепер належало йому.
Стук у двері урвав його думки. До кабінету ввійшла літня хатня робітниця; очі в неї почервоніли.
— Денисе Леонідовичу, адвокат приїхав. Олексій Артемович Гуменюк.
Денис насупився. Гуменюк був надміру уважний і надто багато розумів — принаймні так завжди здавалося Денисові. Лариса доручала йому всі юридичні справи. Причина нинішнього візиту залишалася незрозумілою.
— Запросіть.
Підтягнутий, у строгому костюмі, Гуменюк увійшов із серйозним обличчям. Замість рукостискання обмежився кивком.
— Прийміть мої співчуття, Денисе Леонідовичу.
— Дякую. — Денис надав обличчю скорботного виразу. — Така… трагедія.
— Так. Але є юридичні питання, які нам необхідно обговорити.
— Я вас слухаю.
Не чекаючи запрошення, Олексій сів і вийняв теку.
— Ваша дружина склала заповіт.
Денис напружився. Про таке Лариса йому не казала. Саме існування документа здавалося неймовірним, а його зміст тепер тривожив іще більше.
— Усе, чим вона володіла на день смерті, вона залишила іншій людині, — продовжив Гуменюк.
Пауза.
Денис мовчав, не відразу усвідомивши сказане.
— Що означає — іншій?
— Вас як спадкоємця в цьому заповіті немає. Лариса Василівна вирішила інакше розпорядитися майном.
— Не може бути! — Денис схопився. — Вона ж лежала в комі! Коли вона могла це зробити?
— Напередодні смерті, — відповів адвокат, холодно дивлячись на нього. — У присутності нотаріуса та двох свідків. Психіатриня підтвердила її дієздатність. Вимог закону дотримано.
— Хто ця людина? — Спина в Дениса похолола. — Кому вона все залишила?
— Ім’я дізнаєтеся під час оголошення заповіту в нотаріальній конторі. Приходьте завтра о десятій ранку. Ваша присутність обов’язкова.
— Я цього так не залишу! — Кулак Дениса вдарив по столу. — Оскаржу! Вона тяжко хворіла, була неосудна!
— На момент підписання її повну дієздатність підтверджено медичним висновком. Процедуру знято на відео, свідчення нотаріуса теж є. — Олексій підвівся. — Вам варто приготуватися до цього й знайти адвоката для себе.
Попрощатися він не вважав за потрібне. Після його відходу Денис важко дихав, залишившись посеред кабінету. Заповіт. Лариса таки встигла. І посміла позбавити його спадщини. Він схопив телефон і зателефонував Марині.
— У нас неприємності. Ти навіть не уявляєш, наскільки серйозні.
Уранці наступного дня вони прийшли до нотаріальної контори разом. Марину Денис назвав подругою родини: мовляв, підтримує його після тяжкої втрати. У кабінеті літнього нотаріуса, який посвідчував заповіт, уже перебували Олексій Артемович і Ніна Калита, його помічниця.
— А спадкоємець де? — різко запитав Денис.
— Спадкоємиця доручила вести справи представникові. В адвоката Гуменюка є нотаріальна довіреність на представництво її інтересів.
— Та хто вона? Де вона?
Нотаріус дістав документ із відкритої теки.
— Ширяєва Лариса Василівна заповіла все належне їй майно єдиній спадкоємиці — Кравець Юлії Іванівні, яка проживає…
— Хто така ця Кравець? — Денисові здавалося, що він недочув. — Уперше чую це ім’я!
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.