Наречений дав гроші ворожці перед весіллям, але після її шепоту вирішив перевірити наречену до реєстрації

Через дві години Дмитрик мав привезти наречену, і вся родина готувалася вдома до її приїзду. Раніше він ніколи не знайомив рідних зі своїми дівчатами: не вважав за потрібне. Тепер же день весілля було призначено, і належало представити родині жінку, з якою він збирався прожити життя.

Оксана Леонідівна поралася біля столу, розставляла квіти. Петро Григорович добирав музику біля великої стереосистеми, а молодші діти, брат і сестра з різницею у рік, намагалися допомогти обом. На кухні розпоряджалася Раїса Григорівна. Сама вона вечері не готувала — для цього на вечір найняли кухарку. У коридорі без перепочинку мила підлогу прибиральниця, намагаючись домогтися чистоти, яка задовольнила б господиню: досягти бажаної досконалості ніяк не вдавалося.

Вечір наближався, але всіма люба бабуся встигала за всім устежити. Головою родини залишалася вона, і приготування тривали під її керівництвом. Чекали, по суті, одну гостю. Старшого сина, слухняного, розважливого брата й улюбленого онука, у власній батьківській оселі ніхто не вважав гостем.

Сам Дмитрик нервував не менше за рідних. Йому хотілося, щоб кохану прийняли як свою. Особливо багато він думав про Олену: чи потоваришує молодша сестричка з Мариною, чи побачить у ній жінку, якою можна захоплюватися, на яку хочеться бути схожою? Він уявляв, як Ігор після вечері відведе його вбік і заздрісно скаже: «Оце дівчина!» Такий відгук брата був би йому приємний, але заздалегідь знати, що станеться ввечері, він не міг. Залишалися ще мама й тато — їхня думка теж його непокоїла. Чи сподобається їм його кохана, чи зможуть вони ставитися до неї як до майбутньої членкині родини? А бабуся? Раїса Григорівна колись прийняла його матір, яка стала коханою дружиною її старшого сина. Дмитрик хотів, щоб і з його нареченою все склалося так само, проте впевненості в цьому він поки не мав. Він знову повертався думками до майбутнього знайомства, перебирав можливі реакції кожного з рідних. Ці запитання не давали йому спати.

У родині теж гадали, яка вона. Про дівчат старшого сина рідні раніше могли судити лише без особистого знайомства; тепер з’ясувалося, що навіть його смаки залишалися для них невідомими. Наречена любить тихі домашні вечори чи воліє проводити час у задушливих залах нічних клубів? Може, вона захоплюється спортом, наприклад лижами? Відповісти поки не було кому. Утім, ніхто не збирався ставити умовою її прийняття якесь певне захоплення. Любить танцювати — нехай танцює; любить готувати — і це добре. Можна проводити вечори біля каміна з гарячим чаєм, віддавати перевагу каві, займатися кулінарією та в’язанням або вести діяльне життя поза домом. Рідні вважали, що готові познайомитися з будь-якою із цих дівчат і прийняти ту, яку обрав Дмитрик. Принаймні до сьогоднішнього вечора їм здавалося саме так. Невідомість стосувалася його нареченої, а в ньому самому вони не сумнівалися: він людина недурна й дурепу собі не вибере. Залишалося дочекатися, коли він її привезе.

О сьомій вечора Дмитрик вийшов із таксі біля будинку Марини. Вдихнув вологе повітря, подивився вгору: над містом стояли густі хмари, дощ міг початися будь-якої миті. Як на цю годину, було вже темно. Перевіривши час, він подумки вилаявся, нічим не виказавши роздратування. Марина знову затримувалася, а їм уже слід було бути в його батьків.

Він кохав її всім серцем і не сумнівався, що вона відповідає йому взаємністю. Весілля було попереду, знайомство з родиною — лише сьогодні. Дмитрик струснув головою й дістав телефон. Просто чекати, нічим себе не займаючи, було не в його характері.

Нещодавно йому виповнилося тридцять сім років — вік, коли сили ще в розквіті, а зроблено вже чимало. Дмитрик багато чого встиг, хоча не міг сказати, що в усьому розібрався. Він намагався зрозуміти те, чого ще не розумів, і зараз узявся за справу, яку давно хотів здійснити. Крім весілля, що наближалося, у нього була інша, не менш важлива турбота: власний туристичний проєкт. Подорожувати він любив завжди. Поїздки вимагали грошей, але одного разу він побачив у своєму захопленні й можливість заробітку. Його цікавило не лише те, куди вирушити самому: він розробив ідею стартапу й вирішив відкрити туристичну фірму. При цьому майбутній бізнес не мав стати черговою звичайною фірмою зі звичними пропозиціями. Дмитрик задумав власні, оригінальні тури.