Життя без прикрасОлексій повернувся до Юлії. Під його поглядом дівчина зблідла, проте кивнула на знак згоди.
— Чим пояснюється ваш вибір?
— Вона опинилася поруч. Я їй вірю. А часу перебирати варіанти в мене немає. Усе придбано до шлюбу, дітей у мене немає. Я розпоряджаюся власним майном і маю на це право. Від вас потрібно одне: скласти документ так, щоб Денис не зміг його оскаржити.
Гуменюк кивнув.
— Одного нотаріуса недостатньо. Потрібен ще лікар: він має підтвердити вашу дієздатність саме під час підписання. Інакше залишиться можливість оскарження.
— Отже, влаштуйте це. Сьогодні, без зволікань.
— Добре. Ніно, зв’яжися з черговим нотаріусом. І потрібен незалежний фахівець — невролог або психіатр, обов’язково з іншої клініки. Проси приїхати негайно.
Дістаючи телефон, Ніна вийшла з палати. Олексій звернувся до санітарки:
— Ви розумієте, що означає рішення Лариси Василівни?
Юлія невпевнено кивнула.
— Не до кінця.
— Після неї вам залишаться дім, клініки, інша нерухомість і банківські рахунки. Це величезне багатство. Але для її чоловіка ви станете мішенню. Спершу він оскаржуватиме заповіт. Може спробувати підкуп, залякування. Не можна виключати й гіршого. Ви до цього готові?
Вона помовчала, перш ніж повільно запитати:
— Мені доведеться бути готовою?
— Доведеться. З юридичного боку ми все забезпечимо. А психологічно на вас чекає війна.
— Юліє, святості я від тебе не вимагаю, — втрутилася Лариса. — Гроші будуть твої, витрачай як вважаєш за потрібне. Але виконай моє прохання: доведи розслідування отруєння до кінця. Доможися, щоб його посадили, щоб він більше нікого не вбив. І всім, хто допоможе тобі, щедро віддяч. Можеш пообіцяти?
Юлія дивилася на неї крізь сльози.
— Обіцяю.
Через пів години до Лариси, Юлії, Олексія та Ніни, яка вже повернулася, приєдналися ще двоє. Нотаріус, літній чоловік, приніс кейс і печатку. Для огляду приїхала незалежна психіатриня із сусідньої лікарні, жінка років п’ятдесяти.
Під час огляду лікарка запитувала, який сьогодні день, де перебуває Лариса, ставила інші запитання. Відповіді були чіткими. У бланку вона записала: «Пацієнтка орієнтована в часі, просторі та власній особистості. Свідомість ясна. Дієздатна». Висновок засвідчила підписом і печаткою.
Нотаріус відкрив ноутбук, набрав заповіт і прочитав підготовлений текст:
— «Я, Ширяєва Лариса Василівна, підтверджую ясність свого розуму й пам’яті. Усе, що належатиме мені на день смерті, я залишаю Кравець Юлії Іванівні». — Подивившись на Ларису, нотаріус запитав: — Ви розумієте, що вашому чоловікові за таких умов нічого не дістанеться у спадок?
— Мені це зрозуміло.
— Це ваша власна воля? Ніхто вас не примушує?
— Так, власна.
— Можете це підтвердити?
— Підтверджую.
Кивнувши, нотаріус роздрукував бланк на переносному мініпринтері. Олексій стежив за камерою телефона, що записувала всю процедуру. Лариса поставила підпис тремтячою рукою. Нотаріус посвідчив документ і поставив печатку. Щоб унеможливити будь-які претензії, свідками стали Ніна та медсестра із сусіднього відділення.
Закінчивши оформлення, нотаріус поклав заповіт у теку.
— Документ зберігатиметься в нотаріальній конторі. Завтра вранці підготую засвідчені копії. Усіх вимог закону буде дотримано.
Лариса відповіла кивком. Сил у неї залишалося дедалі менше.
Олексій нахилився до неї.
— Ларисо Василівно, далі я займуся токсикологічними висновками. Зберу аналізи, звернуся до слідчих органів. Денисові доведеться відповісти.
— Дякую, — ледь чутно сказала вона.
Відвідувачі вийшли. Біля ліжка затрималася тільки Юлія, яка не знаходила слів.
— Іди додому, — втомлено сказала Лариса. — Можливо, завтра ще побачимося.
Дівчина кивнула й теж вийшла.
Залишившись сама, Лариса дивилася в темне вікно. Їй дали три дні, можливо, менше. Але головне вона встигла: позбавила Дениса того, заради чого він її вбивав. Зараз для неї мало значення тільки це.
Смерть прийшла вночі, тиха, без мук. Уранці медсестри знайшли Ларису вже мертвою.
Отримавши звістку, Денис розридався в коридорі — голосно, напоказ. Працівники клініки втішали його. Він стискав хустинку, дякував за співчуття, а в очах танцювали вогники тріумфу.
Ранок почався з телефонного дзвінка.
Денис Леонідович Сорокін перебирав папери в кабінеті Лариси. На нерухомість були одні документи, на оренду — інші, а банківські виписки підтверджували те, заради чого він три роки вдавав люблячого чоловіка. Тепер усе це його. Навіть кабінет він уже подумки привласнив.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.