Я збиралася купити квартиру за власні гроші, але наречений зажадав відкласти угоду до весілля

Віктор заметушився, відійшов у куток, квапливо натискаючи на екран телефона. За хвилину знову опинився біля столу й удав, що витирає чоло.

— Здається, відпустило. Уф… Сусідка зробила їй укол, мама тепер спить.

Помічниця хмикнула в кулак так голосно, що це почули всі. Олівець нотаріуса застукав по столу.

— Громадяни, у нас оформлення нерухомості, а не зйомки бразильського серіалу. Підписувати будете? Чи запрошувати наступних?

— Вона не підписуватиме! — Віктор уперся обома руками в стіл. — Гроші на цю квартиру спільні. Я пів зими продукти купував, двічі комуналку оплатив. Отже, майно спільно нажите, нехай ми ще й не одружені. Мені за законом частка належить, я її вимагаю.

Старий крякнув.

— Хлопче, я своїй бабі по хліб ходжу. Мені за це половину кухні відпиляти?

— Не втручайтеся! — огризнувся Віктор. — Сімейні справи вас не стосуються. Оксано, обікрасти мене я тобі не дам. Або оформлюєш частку, або купуємо після реєстрації шлюбу.

Оксана перевела погляд на нотаріуса. Жінка-сова дивилася важко, як професіонал, якому за роки роботи траплялося чимало подібних клоунів. Але досвід не скасовував правил: тиск на учасника угоди чи конфлікт давали нотаріусу право відмовити в реєстрації, щоб потім не довелося розбиратися в судах.

Оксана швидко прикинула, чим закінчиться суперечка. Підписання зірветься, а квартира мрії, з ідеальним плануванням і вікнами у двір, вислизне з рук. Вона повільно видихнула, опустила плечі. Обличчя пом’якшало, стало покірним, у погляді з’явилося старанно вдаване каяття.

— Вітеньку, ти маєш рацію, — сказала вона тихо.

Він обірвав власну промову, так і залишившись із напіввідкритим ротом.

— Правда? — запитав недовірливо.

— Так. Я перенервувала, сума ж велика. Давай почекаємо, як ти пропонуєш. — Оксана повернулася до подружжя й нотаріуса. — Пробачте, будь ласка. Наречений має рацію, нам спочатку треба поговорити. Можна залишити підписання на сьогодні, на шосту вечора? Вдома заспокоїмося, обговоримо все й повернемося. Не приїдемо — завдаток ваш. По-чесному.

Продавець невдоволено пробурчав щось собі під ніс. Нотаріус кивнула.

— Добре, запис зберігаю на шосту вечора. Чекаю на вас. Або не на вас.

Віктор розцвів, розправив плечі, переможно оглянув присутніх і ніжно обійняв Оксану за талію.

— От тепер упізнаю свою розумну дівчинку. Додому підемо, чаю тобі заварю. І мамі подзвонимо: порадуємо, що в нас усе налагодилося.

У коридорі Оксана затрималася біля кулера.

— Іди прогрівай машину, — попросила вона лагідно. — Я води вип’ю, від нервів у горлі пересохло. Скоро вийду.