Я збиралася купити квартиру за власні гроші, але наречений зажадав відкласти угоду до весілля

Від поцілунку в щоку Оксану ледь не пересмикнуло. Віктор помчав до виходу підскоком, навіть спиною випромінюючи самовдоволення.

Вона дочекалася грюкоту вхідних дверей. Відлічила ще рівно десять секунд, викинула пластиковий стаканчик в урну й швидко попрямувала назад до кабінету.

— Будь ласка, не йдіть. Підписуємо зараз.

— Та ніхто й не йшов, — незворушно відповіла нотаріус, підсуваючи папери. — І ручка лежить там, де ви її залишили.

Подружжя всміхнулося одночасно.

— Правильно, доню, — прошепотіла літня продавчиня. — Надивилася я на таких спритних стерв’ятників. Жени його в шию.

Синя ручка виявилася важкою. Метал холодив пальці, і цей холод подобався Оксані своєю твердістю, надійністю. Вона підписала кожну сторінку, потім графік платежів, підтвердила переказ коштів із банківської комірки.

Папери шелестіли — кращої симфонії зараз для неї не існувало. П’ять мільйонів перетворювалися на непорушні стіни, квадратні метри, її особисту недоторканну власність. Макаронному інвесторові більше не вдасться встромити туди зуби.

Подякувавши всім, Оксана поклала свій примірник у сумку. Надворі з’ясувалося, що Віктор уже поїхав: машини на парковці не було. Мабуть, вирішив, що вона поїхала автобусом, або перехотів чекати. Тим краще — їй треба було заїхати на роботу, перенести записи двох клієнток і забрати кейс із пігментами. Переїзд вона планувала на завтра.

До орендованої квартири Оксана потрапила лише після обіду. Із тиші передпокою долинало розмірене сопіння, пахло смаженою цибулею — сусіди готували їжу. Барсик вискочив із ванної, потерся об її ноги й вигнув спину.

— Привіт, бандите, — прошепотіла вона, чухаючи кота за вухом.

Муркотіння запрацювало, як трактор на холостому ходу. Оксана зняла верхній одяг і пройшла на кухню. Там на столі стояло брудне кавове горнятко, поруч розсипалися крихти печива. За звуками зі спальні було зрозуміло: Віктор дрихнув. Порятунок вигаданої частки квартири, вочевидь, виявився непосильною працею для його незміцнілого чоловічого організму.

Різкий дзвін змусив Оксану скривитися. Телефон Віктора, що лежав екраном донизу, дрижав на кухонному столі й оглушливо награвав марш.

Будильник.

Третя година дня. Звук бив по вухах, і вона перевернула апарат, щоб змахнути повзунок. Пароля не було: Віктор казав, що секретам між партнерами не місце, хоча листування сам регулярно підчищав.