Я збиралася купити квартиру за власні гроші, але наречений зажадав відкласти угоду до весілля

«Доможися зриву її угоди, хоч би чого це коштувало. Квартиру їй слід купувати, вже будучи заміжньою. Я спитала юриста: якщо розлучитеся, закон точно залишить тобі половину. Тримай її вдома, удавай, що в тебе напад. До весілля витрачати ці гроші їй не дозволяй».

Рівно десять секунд Оксана дивилася на повідомлення. Вона вже знала: якщо перед тобою щур, який і виглядає, і поводиться як щур, нема чого видивлятися в ньому лебедя.

Телефон без жодного слова повернувся на стіл, точно в колишнє положення. Думки працювали з точністю лічильної машинки. Розвід — тільки йшлося не про розірвання шлюбу, а про ошуканство. Мати із сином розігрували багатоходову партію: паспорт сховати, хворобу вдати, угоду затримати. А через рік-два, коли сімейна гра набридне, можна випровадити Оксану з її ж квартири, відпилявши половину.

Геніально. Чудово.

У дверях кухні з’явився Віктор. Виповз із напівзаплющеними очима, згорбившись, зі страдницьким обличчям. Капці човгали по лінолеуму, долоня притискалася до грудей зліва. Актор погорілого театру вже увійшов у роль.

— Оксаночко, повернулася? — голос тремтів, як осиковий лист на вітрі. — Я приліг, зле щось. Мабуть, мамине спадкове. Нерви… — він тяжко зітхнув, повалився на стілець і заплющив очі. — Побудь зі мною сьогодні й завтра. Мені спокій потрібен. Бульйон курячий звари, чай із малиновим варенням принеси. У горлі дере. Увечері ми ж нікуди не їдемо? Ти ж усе скасувала.

Оксана спиралася стегном на кухонний гарнітур, перебираючи в руках свої ключі.

— Бульйончику закортіло? — її голос продзвенів незвично ясно, наче ложечка вдарила об кришталевий келих.

— Угу, — простогнав Віктор, не розплющуючи очей. — І хлібця з часничком підсмаж.

— А цей удаваний напад сьогодні котрий за ліком? Другий? Третій?

Очі розплющилися. Страдницький вираз сповз з обличчя, наче дешева маска з пап’є-маше, що потрапила під дощ. Віктор утупився в неї.

— Що?.. Мама?..

— «Доможися зриву її угоди, хоч би чого це коштувало. Квартиру їй слід купувати, вже будучи заміжньою. До весілля витрачати ці гроші їй не дозволяй», — повторила Оксана на манір диктора; їй було приємно бачити, як швидко він блідне.

Віктор сіпнувся до телефона, схопив його, увімкнув екран і прочитав. У відчутній на дотик кухонній тиші виразно було чути автомобільний сигнал із вулиці, бубоніння сусідського телевізора й хрускіт сухого корму в мисці Барсика.

— Оксано, ти все неправильно зрозуміла! — він схопився, знову переходячи на вереск. — Писала мама, не я. До чого тут я взагалі? Вона фантазує, я нічого такого не робив!