Наречена виправдовувала тривожні дзвінки нареченому, але в день весілля незнайомка порадила їй зазирнути в його багажник

Біля ніг Наталії лежала розкрита валіза з чужими речами. Вона щойно дістала звідти маленьку пелюшку, оздоблену вишитими незабудками, і тепер не могла втримати її в тремтячих пальцях. Білий шовк весільної сукні опустився на запилений асфальт парковки — Наталія навіть не глянула на поділ.

За спиною тривало свято: голоси гостей, сміх, легка музика. Тут, перед палацом одружень, на бруківці, її світ уже обвалився, а там про це ще ніхто не знав. Підвівши очі, вона побачила Оксану, яка поспішала до неї. Микола залишався віддалік, серед гостей, і позував фотографам, нічого не підозрюючи. Наталія намагалася дібрати слова, але здавалося, потрібних слів узагалі немає. Замість них у вухах лунав скрипучий голос старої, яка зупинила кортеж раніше того ранку.

Напередодні ввечері Наталія сиділа перед дзеркалом у своїй квартирі. Відображення всміхалося їй так щасливо, як, мабуть, не всміхалося вже кілька років. У тридцять один рік, після інституту, зі стабільною роботою в батьковій компанії, вона готувалася до ранку, який обіцяв стати найщасливішим у її житті. Завтра — весілля з Миколою. Півтора року тому, на дні народження спільного знайомого, вона покохала його мало не з першої ж зустрічі.

Упевнений, ґречний, із чарівністю, яка не потребувала гучних слів, він тоді здавався чоловіком із її мрії. Поруч із таким хотілося забути колишні розчарування. За знайомством настали наполегливі, красиві залицяння: квіти, для яких не потрібен був привід, довгі нічні повідомлення, сповнені ніжності. З її батьками Микола поводився тепло й шанобливо. Навіть мати, зазвичай не щедра на похвалу, якось шепнула доньці на кухні:

— Такого чоловіка бережи. Такі на дорозі не валяються!

Сергій Петрович піддався цій чарівності не відразу. Великий підприємець, власник мережі будівельних магазинів, він насторожено придивлявся до обранця єдиної доньки. Але Микола вмів говорити з ним про справи: розумівся на бізнесі, розпитував про компанію, пропонував розумні ідеї. Поступово батькова обережність змінилася прихильністю. Через пів року Сергій Петрович сам заговорив про те, щоб дати майбутньому зятеві частку й можливість показати себе в сімейній справі.

Наталія купалася в щасті. На його тлі вона не помічала тріщин, які потроху проступали у стосунках, — тонких, мов перші весняні струмочки під крижаною кіркою, що на вигляд іще міцно трималася. Приблизно за три місяці до весілля Микола почав частіше зникати вечорами. Справи, зустрічі з партнерами, термінові телефонні розмови — пояснення знаходилося щоразу. Вона вірила: він працює заради їхньої майбутньої сім’ї. Їй хотілося пишатися ним, а не шукати приводу для підозр.

Якось після вечері в ресторані вони сиділи в його машині, коли на екрані телефона висвітився незнайомий номер. Микола здригнувся й квапливо поклав телефон екраном донизу.

— Робочий дзвінок, — сказав він. — Нічого суттєвого.

Слова прозвучали неприродно рівно, наче він відтворював заздалегідь вивчену відповідь.

— Ти зазвичай спокійно відповідаєш на робочі дзвінки, — зауважила Наталія. — А зараз якось дивно відреагував.

— Утомився я. — Микола ввімкнув запалювання. — Весілля скоро, справ стільки, що вже голова не тямить.

Вона прийняла це пояснення. Ще вчора він подарував їй польові ромашки: згадав її давню розповідь про улюблені з дитинства квіти. Така уважна людина не здавалася їй кимось, кому варто не довіряти. Тривожну ніяковість цього вечора вона воліла залишити без подальших розпитувань.

Через два тижні Наталія знову опинилася поруч із його телефоном, що дзвонив. Вона сиділа на дивані у квартирі Миколи, гортаючи весільний каталог, а він приймав душ. На засвіченому екрані з’явилося ім’я: Рита. Кілька гудків — і дзвінок припинився. Слідом надійшло повідомлення. Перш ніж екран згас, Наталія встигла краєм ока прочитати: «Миколо, будь ласка, передзвони, це дуже важливо».

Щось незнайоме й холодне кольнуло її, але вона відразу осмикнула себе. Рита цілком могла виявитися колегою чи давньою знайомою. Одне повідомлення — ще не причина влаштовувати сцену ревнощів перед весіллям. Коли Микола вийшов із ванної, Наталія все ж запитала, постаравшись зробити це між іншим:

— А Рита — це хто?

Він завмер на частку секунди. Наталія помітила цю коротку заминку, хоча слідом за нею вже з’явилися легка усмішка й недбалий помах руки.

— Сестра двоюрідна. У бабусі в селі живе. Іноді дзвонить, щоб грошей позичити, у неї постійно щось трапляється.