Наречена виправдовувала тривожні дзвінки нареченому, але в день весілля незнайомка порадила їй зазирнути в його багажник

Мати помітила зміну за вечерею. Наталія розсіяно водила виделкою по тарілці, і проникливий материнський погляд не пропустив цього.

— Наталієнько, я тебе останнім часом не впізнаю. Микола чимось тебе засмутив?

— Ні, мамо, у нас усе добре. Підготовка до весілля втомила, тільки й усього.

У голосі Наталії звучала та сама дивна рівність, із якою нещодавно говорив Микола.

Приготування тим часом не зупинялися. Після трьох примірок обрана сукня сиділа по фігурі; банкетна зала чекала на сто двадцять гостей. Із ведучим та музикантами вже домовилися, торт доручили найкращому кондитерові міста. Дрібниці передбачали одну за одною, і майбутнє весілля складалося в таку бездоганну картину, які бувають на сторінках красивих весільних журналів.

За три дні до урочистості прийшла Оксана, найкраща подруга Наталії, — допомогти завершити приготування. Вони розбирали прикраси для машини, коли Оксана, ніби ненароком, заговорила про нареченого.

— З Миколою все гаразд? На нашій останній зустрічі він здався мені знервованим. Увесь час виходив поговорити телефоном, а повертався — відразу переводив розмову на інше.

— Гаразд, — відмахнулася Наталія. — Перед весіллям нервує. Та ще й із татовим бізнесом зараз клопотів вистачає.

За пеленою радісного очікування голос сумніву ставав наполегливішим. Наталія відганяла його, мов настирливу муху. Ще три дні, потім вона скаже своє «так», і дрібні дивацтва більше не тривожитимуть: усе розчиниться в щасливому сімейному житті. Вона переконувала себе в цьому, продовжуючи останні приготування.

Весільний ранок був ясним і теплим, наче природа взялася подарувати Наталії досконалий день. Будильник іще не дзвонив, коли вона прокинулася. Кілька хвилин лежала, дивлячись у стелю, і прислухалася до дивного поєднання захвату й незрозумілої тривоги — так чекають на грозу, ще не розуміючи, звідки вона прийде. Мати принесла ромашковий чай і сіла на край ліжка.

— Ну як, доню, готова заміж?

— Готова, мамо, — усміхнулася Наталія.

Десь усередині при цьому наполегливо й тонко дзвеніло, немов натягнута струна.

До восьмої ранку приїхала візажистка, і ранні збори набрали ходу. Над зачіскою перукарка чаклувала майже дві години: кожне пасмо вкладала з розрахунком на те, як ляже фата. Оксана й іще дві університетські подруги пурхали квартирою з шампанським у келихах, сміялися, знімали відео для соцмереж і допомагали впоратися з численними гачками сукні.

Сергій Петрович зазирнув до доньки. Сльози блиснули в нього в очах, і він одразу стер їх тильним боком долоні, намагаючись не втратити незворушного вигляду великого підприємця.

— Красуня! — Батьків голос захрип. — Твоя мама на нашому весіллі була точнісінько така. Один в один.

Микола тим часом збирався в себе. Він метався кімнатою, поглядав на телефон, набирав номер — і скидав виклик раніше, ніж йому відповідали. Біля дзеркала поправляв краватку тремтячими пальцями. Кондиціонер працював, але на лобі однаково виступав піт.

За пів години до виїзду телефон нарешті задзвонив. На екрані було те коротке ім’я, яке вже тривожило Наталію: Рита. Микола схопив телефон, вийшов на балкон і щільно причинив двері.

— Я просив тебе сьогодні не дзвонити, — прошипів він, насилу стримуючи роздратування.

Йому відповів жіночий голос, що зривався на плач. Слів розібрати було неможливо, але в інтонації чувся відчай.

— Після весілля я все владнаю. Ти чуєш? Усе владнаю, — продовжив Микола майже пошепки. — Треба ще трохи потерпіти. Не нервуй, тобі зараз не можна. Сама знаєш, у твоєму стані…

Розмова тривала ще кілька хвилин. Повернувшись із балкона, Микола одним духом випив склянку води. Потім узяв зі столу невелику валізу, відніс до машини й акуратно поклав у багажник, накривши пледом.

Біля будинку нареченої кортеж з’явився вчасно: білий лімузин у стрічках і квітах, за ним дві машини для гостей. Водій у білих рукавичках розчинив дверцята, шанобливо вклонившись. Наталія вийшла з під’їзду, оточена хмарою невагомої фати. Сусіди, які зібралися, ахнули: цієї миті вона була прекрасна.

Микола чекав на неї біля палацу одружень. Костюм, що бездоганно сидів, білі троянди в руках, осяйна усмішка, з якою він ступив назустріч, щойно наречена показалася з машини. Наталія придивилася: усміхалися його губи, але не очі; простягнуті до неї руки злегка тремтіли.

— Яка ти красива, — прошепотів він і поцілував її в щоку.

— Усе добре? — Наталія вдивлялася в його обличчя. — Ти блідий.