Життя без прикрас— Уже вони? Так швидко! Антошо, відчиняй домофон, біжи! — Раїса Леонідівна підстрибнула, як школярка.
Антон метнувся до слухавки, а Ірина спокійно пішла на кухню. Там на столі самотів заварювальний чайник із відбитим носиком, поруч лежали магазинні сушки на тарілці. Обіцяного пирога не було й близько. Натомість пахло інтригою, що розповзалася по швах від власної дурості.
За кілька хвилин зі сходів долинули важкі кроки, лайка, глухий стукіт картонних кутів об стіни.
— Кути бережіть! Масив же, обережніше! — басом розпоряджався хтось за дверима.
Двоє міцних робітників у синіх комбінезонах утягли крізь розчинені двері величезну пласку коробку. Великий напис повідомляв: «Імператорський спокій. Узголів’я». Слідом внесли ще дві коробки й неосяжний матрац у цупкому поліетилені. Десяти хвилин вистачило, щоб вітальня перетворилася на склад дерева, пінопласту й картону. Запахло фабричним клеєм і свіжою стружкою.
— Господи, який дизайн, італійський! Антошо, розумничку ти мій, золотий син! — Раїса Леонідівна обходила коробки, молитовно склавши на грудях руки.
Останнім із доставки зайшов високий чоловік із планшетом — старший експедитор. Витерши піт із чола, він оглянув сімейство.
— Замовник хто? Антон Юрійович? — байдуже запитав він.
— Я, — підтвердив Антон, випнувши груди.
— Тоді оглядайте паковання. Вирішите розпаковувати без нас — підпишіть, що претензій щодо подряпин не маєте. І розраховуємося: залишок за спальню двісті двадцять п’ять тисяч, підйом на третій поверх без вантажного ліфта — вісім тисяч готівкою. Разом двісті тридцять три тисячі. Можна карткою, переказом, готівкою. Готівкою краще.
Наче кадр уповільнили, Антон повернув голову до дружини. Нахабний розрахунок змішувався в його очах із заздалегідь відрепетируваним благанням.
— Іринко, яка біда. Усе вже доставили, мама стільки чекала, а в мене з грошима накладка. Уявляєш, банк операцію заблокував. Виручиш чоловіка? На бізнес-картці в тебе обігові кошти завжди лежать. Заплати заради мами, ми ж сім’я. Наступний проєкт закінчу — до копійки віддам.
— Іриночко, донечко, я ж тільки про це ліжко й мріяла, стільки мук зазнала, — негайно підхопила Раїса Леонідівна. Притиснувши руки до грудей, вона дивилася на невістку з відданістю пораненої лані. — Бог твою доброту бачить, віддячить тобі за неї.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.