Життя без прикрасП’ятниця надійшла непомітно й одразу закрутила роботою. Спершу половина вулиці залишилася без електрики, потім привели мастифа, який панічно боявся води й намагався видерти зі стіни кран. До 17:00 Ірина почувалася наче після розвантаження вагонів, зате майбутнє чаювання бадьорило сильніше за потрійне еспресо.
Вона змінила робочий одяг на зручні джинси, щільний кардиган грубої в’язки й важкі шкіряні черевики на шнурівці. Улюблена броня.
— Перемоги на полі бою! — підморгнула Таня, закриваючи касу.
До третього поверху старого типового будинку на околиці Ірина дісталася о 17:25. Точність виходила ідеальна. Двері квартири були прочинені; штовхнувши їх, вона опинилася в тісному передпокої.
У Раїси Леонідівни зазвичай тіснилися старі журнали, в’язані серветки вкривали будь-яку горизонтальну поверхню, а сувеніри нагадували про поїздки, у яких господиня ніколи не бувала. Тепер передпокій виявився порожнім. Навіть страхітлива взуттєва тумба, вічна перешкода для чужих ніг, зникла.
— Добрий день, Раїсо Леонідівно! — голосно гукнула Ірина, проходячи далі.
Зазирнувши до вітальні, вона ледь стрималася від сміху. Під самотньою люстрою лежав голий лінолеум, вицвілий і потертий; по кутках іще лежав пил, підмести там не встигли. Ні скрипучого дивана, ні важкої стінки з кришталем, ні крісел-мушель. Порожнеча була бездоганною.
— Ой, Ірино! — З кухні вискочила свекруха в парадному бордовому халаті із золотими китицями. Обличчя палало від хвилювання; вона метушливо поправляла зачіску. — Ми тут вирішили все переставити. Старизну прибрали. Зовсім інакше дихається, правда? Тепер енергія ці без перешкод циркулює.
— Так циркулює, що протягом тягне, — незворушно відповіла Ірина. — А меблі куди поділися?
— На смітник відправили! — урочисто повідомив Антон, вийшовши з туалету. Він переможно потирав долоні. — Двірників найняли, вони з квартири все й винесли. Там рятувати нічого було: епоха згнила. Віднині беремо нове, тільки люкс.
— Радикальне рішення. Ночувати на лінолеумі збираєтеся, Раїсо Леонідівно? Для спини, кажуть, саме те: твердо, суцільна ортопедія.
Свекруха нервово хихикнула й швидко глянула на сина. Антон відкашлявся, звірився з наручним годинником.
— Ну що ти, Ірочко, ми ж не в печері живемо. Я мамі тут… загалом, у нас сюрприз.
— Для мене? — Ірина підняла брову.
— Для всіх нас. — Антон заходився вив’язувати словесне мереживо. — Багатству треба дати ввійти в дім, розумієш? Поки спиш на старизні, сама злидні до себе тягнеш.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.