Життя без прикрас— Таню… — Ірина примружилася, розбираючи подробиці. — Тут при розвантаженні можна і через термінал, і готівкою. А за хибний виклик чи відмову прийняти якісний товар — подвійна логістика й неустойка магазину. Близько сорока тисяч виходить. І паспортні дані в договорі Антонові.
— Стривай, — Таня навіть жувати перестала. — Він тебе не збирається туди притягти й поставити під дуло пістолета? Тобто перед вантажниками. Давай, мовляв, плати, а то перед людьми незручно.
— Таню, та ти геній, — повільно сказала Ірина.
— Знаю. Колишній мене якось так до ресторану зводив: на п’ять тисяч наївся, потім — ой, картка вдома залишилася. Я встала, за своє капучино розрахувалася й пішла. Кажуть, йому після цього довелося посуд мити.
Роки спілкування зі складними клієнтами й анітрохи не легшими родичами відточили інтуїцію Ірини, і зараз ця інтуїція вила сиреною. Тут і засвітився телефон: надійшло повідомлення від Антона.
«Ірочко, привіт! Мама сьогодні мені телефонувала. Просила пробачити їй за різкість, визнала, що неправильно повелася. Хоче, щоб ми в п’ятницю після твоєї роботи приїхали на чай, обіцяла фірмовий пиріг. Давай уже миритися. Ти просто до неї приїжджай, рівно на 17:30, поки пиріг гарячий. Я заздалегідь приїду, допоможу їй по господарству».
Повідомлення Ірина прочитала двічі. Рівно на 17:30 — посеред доставки, призначеної з п’ятої до шостої вечора. Дивовижна, майже кришталева незатьмареність розуму. Ось таку виставу вони вигадали, щоб загнати її в кут. Антон, нездатний навіть порцію корму тер’єрові правильно відміряти, призначив себе великим комбінатором.
Ні болю, ні образи вона не відчувала. На дощ же не ображаються: він іде, бо так улаштований. Антон за тим самим законом намагався вмоститися на чужій шиї — сімейна фізика, давно відома Ірині. Замість злості з’явився холодний діловий азарт.
— Напишеш, що не приїдеш? — Таня з цікавістю витягнула шию.
— Навпаки, Танечко. Приїду неодмінно. Як можна відмовитися від фірмового пирога Раїси Леонідівни? Ще й із такою розкішною подачею.
Три наступні дні заповнили звичні справи: кокер-спанієлі потребували стрижки, істеричні коргі — заспокоєння, занедбані пуделі — наведення ладу. Удома тим часом Антон мав загадковий вираз людини напередодні великого звершення. Був бездоганно ввічливий, мив за собою посуд і навіть один раз вигуляв Рудика.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.