Життя без прикрасСпочатку Наталія майже його не помічала. У центральному офісі людей було багато, не кожного працівника власниця знала в обличчя. Серед них ходив високий молодий чоловік із білозубою усмішкою й у бейсболці, розвернутій козирком назад. Він перекидався зі співробітниками словами, з’являвся то біля одного комп’ютера, то біля іншого. Але цей молодий чоловік по-свійському копирсався в комп’ютерах, наче все тут було йому знайоме, а в монітори дивився з таким надзвичайно розумним виглядом, що Наталія все-таки зацікавилася. Тепер їй захотілося дізнатися, хто ж ця висока постать у бейсболці.
— Даринко, що це в нас за каланча в головному уборі? — запитала вона секретарку.
— Це Михайло Шульга, новий системний адміністратор. Ваш заступник його звідкись переманив. Він такий фахівець із комп’ютерів! Уже все нам полагодив, програми наново встановив. Бухгалтерія на нього не надихається. Та й узагалі хлопець чудовий.
Вродлива Дарія, про чию неприступність і прискіпливе ставлення до чоловіків знали всі, раптом почервоніла. Наталія здивовано глянула на зніяковілу дівчину.
— Даріє, та ви, здається, закохалися в новенького?
— Та що ви! Він… розумний, веселий, і взагалі… — Секретарка зовсім знітилася.
— Он які в нас, виявляється, справи. — Наталія похитала головою. — Що ж, подивимося на вашого улюбленця дам.
Утім, невдовзі з’ясувалося, що чоловіки у фірмі цінують Шульгу анітрохи не менше за жінок. Поруч із ним людям хотілося діяти, рухатися, братися за щось хороше; самі собою знаходилися розумні слова й з’являлися усмішки. Він належав до тих людей, які додають іншим бадьорості, навіть не помічаючи цього.
Роботи серед незліченної офісної техніки Михайлові вистачало. Він давав їй раду швидко, вправно, професійно і, здавалося, невтомно: оживляв завислу програму в ноутбуці головного бухгалтера, визволяв із принтера аркуш, що намертво застряг там із вини помічника юриста. Посада працівника, його зайнятість чи кепський настрій нічого не змінювали. Кілька хвилин поруч із Михайлом — і людина вже усміхалася.
— Щиро вам дякую! Як же ви мене виручили!
Такі слова казали навіть ті, хто доти востаннє дякував хіба що Дідові Морозу за подарунок на шкільному новорічному ранку.
На будь-яку життєву потребу в Михайла знаходилася історія. Здавалося, їхній запас у нього не вичерпувався, як не закінчувалися й кумедні анекдоти, щоразу доречні. Він міг і порадити щось, причому не нав’язував поради співрозмовникові: у розмові з’являлася потрібна думка, слідом за нею — можливий вихід зі скрути. Подавав Михайло все це так вправно, що людина вважала рішення власною знахідкою. Залишалося дивуватися, чому така проста річ не спала на думку раніше, адже тепер вихід здавався очевидним. Сам Шульга своїх заслуг не випинав і уваги до них не привертав. Лише зсував до потилиці незмінну бейсболку й казав:
— Ось бачиш, нічого складного.
Наталія довго знала про нього переважно із захоплених відгуків. До особистого спілкування дійшло того дня, який із самого початку не вдався.
Спершу вона спалила дорогу кавоварку, потім запізнилася на зустріч, яку призначила сама. Запізнень Наталія не терпіла — ані власних, ані чужих. Потім дісталося квартальному фінансовому звіту: вона рознесла його на друзки. А чашка чаю, пролита на улюблений світло-бежевий англійський костюм, довела її до найвищої точки кипіння.
Зірвавшись на ні в чому не винній Дарії, Наталія вилетіла з офісу й дорогою гучно грюкнула кількома дверима. У машину вона плюхнулася вже з палаючими від сорому вухами й щоками. Повернула ключ, та замість звичного рівного, неголосного гуркотіння потужного двигуна почула глузливий свист. Блимнули незрозумілі й через те особливо тривожні сигнали — автомобіль затих.
Наталка спробувала ще кілька разів. Марно. Вона розгублено відкинулася на спинку сидіння.
— Хочете, подивлюся, що там сталося?
Системний адміністратор стояв за кілька кроків від машини. Зараз, безпорадно сидячи за кермом, Наталія найменше була здатна приборкати свою злість.
— А більше вам дивитися немає на що? Роботи вже не залишилося? Мабуть, я надто щедро вам плачу, якщо у вас стільки вільного часу.
Вона ненавиділа себе за цю грубість, але зупинитися не змогла. А Михайло анітрохи не зніяковів і не виказав образи.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.