Життя без прикрасВін оглянув іномарку зі щирим захопленням. Щоправда, Наталії чомусь здалося, що самою машиною його увага не обмежилася.
— Гаразд… Подивіться. Тут комп’ютерна система барахлить. Наші техніки намагалися розібратися, нічого в них не вийшло. Постійно якісь збої, — несподівано для себе зізналася вона.
Через пів години Наталка вже сиділа з Михайлом на лавці й балакала так весело й невимушено, як давно собі не дозволяла. До того ж він устиг оживити автомобіль: складну загадку бортового комп’ютера розгадав, здавалося, відразу.
— Не забиратиму більше вашого часу, мені теж пора, — сказав Михайло. — Радий, що поговорили. Знаєте, Наталіє Андріївно, ви зовсім не схожі на той образ власниці серйозної компанії, який зазвичай собі уявляють.
Усміхнувшись, він кивнув і пішов геть. Наталії стало дивно: ніби з його відходом навколо трохи потемніло, наче поруч погасили лампу, що давала рівне, тепле світло. Вона труснула головою, дивуючись цьому відчуттю, і поквапилася у своїх нескінченних справах.
Потім вони час від часу зустрічалися в офісі. Наталія чула про його роботу, та сам Михайло ані словом, ані жестом жодного разу не спробував вийти за межі стосунків рядового працівника з власницею фірми. Іноді вона ловила себе на тому, що шкодує про це, і соромилася зізнатися в цьому навіть собі.
— Наталко, ти вже знаєш? Антон Карасьов повернувся з-за кордону! — схвильовано повідомила якось Тетяна Василівна. — Пам’ятаєш, як ви дружили до їхнього від’їзду? Ти б бачила, який він тепер чоловік. Дивовижно, що робить із людиною життя в нормальній країні!
Слова про нормальну країну вона особливо підкреслила. За ними стояла давня, так і не здійснена мрія: назавжди перебратися до Європи. В її уяві це був будинок, із вікон якого видно невелику середньовічну площу. Неголосно дзвонили б дзвони, а капучино можна було б пити в маленькій кав’ярні, вмостившись за столиком просто на тротуарі. І море не лишалося б чимось далеким: досить сісти в машину, провести пару годин у комфортній дорозі — й уже вдихати свіжий морський вітер.
Якесь поважне місто на континенті уявлялося їй чарівною казкою. Особливо якщо порівнювати з життям на батьківщині на початку дев’яностих — сірим, убогим, нудним, а часом і небезпечним. Навіть клімат, на думку Тетяни, голосно вказував, куди слід прагнути людині, яка себе поважає. Тут пів року вогкість і холод, ще чотири місяці — трохи тепліший холод та сухіша вогкість. Решту — пару місяців курної липкої спеки — навіщось називали літом.
Про від’їзд вона заговорила ще тоді, коли переконалася: Андрій Ткач здатен забезпечити родині гідне життя. А варто було його фірмі зміцніти й почати давати добрий прибуток, ці розмови поновлювалися знову й знову.
— Андрійку, може, усе-таки подумаємо про переїзд, поки нам не виповнилося по сто років? — умовляла Тетяна. — Карасьови ось до Франції збираються, ще до кінця року поїдуть. Документи вже оформлюють, речі пакують.
Лідія, її давня подруга, дивилася на життя так само: єдиного сина, вважала вона, треба ростити подалі від батьківщини. Родини багато років жили в сусідніх квартирах. Однолітки Наталка й Антон разом ходили до дитячого садка, потім до школи, а згодом батьки за компанію перевели обох до престижного коледжу. І тепер Лідка таки дотиснула чоловіка: вирушала жити до прекрасної Європи. А Таня залишалася.
— Не розумію, чому тобі не хочеться жити в цивілізованому світі! — з пафосом зверталася вона до чоловіка. — Бути впевненим у майбутньому, щасливим, не тривожитися за дітей і дружину!
— Сонечко, я й тут щасливий, і за вас спокійний. Наше майбутнє від мене залежить, тож не хвилюйся. А цивілізованість, Тетянко, річ відносна. Де народився, там і згодився. Нумо вдома життя налагоджувати.
— Знову твої приповідки! — сердилася Тетяна. — Квасний патріот, та й годі. Ще валянки взуй і на баяні грати навчися. У тебе донька росте! Хочеш, щоб вона все життя вулицями зі страхом ходила, а візи до нормальних країн випрошувала, наче милостиню?
— Ні, Таню, не хочу. Тільки ти все-таки перебільшуєш. Наталочка виросте — сама вирішить. Якщо захоче десь навчатися й жити, я постараюся дати їй на це гроші.
— А чого я хочу, тобі байдуже?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.