Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Втративши пам’ять, знайшла записку біля дверей, де жила з нареченим: тебе обдурили

Частина 5 з 12

Вона кивнула. На екрані смартфона Наталія безпомилково впізнала власне обличчя; чоловік, що стояв поруч, був Антоном. Тільки на закохану пару вони анітрохи не були схожі.

— Того дня ми посварилися, — пояснив він, ніби встиг прочитати її думки. — Ти навіть обійняти себе не дозволила. Отака вередуха. Нічого, ще надолужимо. Спершу, щоправда, доведеться розібратися зі справами. Я найближчим часом привезу нотаріуса, Наталю. З довіреністю більше зволікати не можна: підпишеш, що доручаєш мені управління фірмою. Ти ж не заперечуєш?

Під його уважним поглядом вона прислухалася до себе. Серце раптом забилося тривожно, квапливо, немов силкувалося попередити про щось свою недоладну господиню.

— Нотаріус… Це людина, яка посвідчує документи, що мають юридичне значення? — обережно вимовила вона. Слова давалися повільно: чужі, незрозумілі — і все-таки звідкись знайомі.

— Здебільшого так. Молодець, — кивнув Антон.

У його обличчі їй привиділася настороженість. А може, вона знову помилилася.

— Тоді навіщо везти його у квартиру? До тебе… до нас. Давай краще самі з’їздимо. Вони ж десь приймають, ці нотаріуси?

— Люба, нема чого тобі зараз їздити, — поквапився відповісти Антон. — Штовханина, метушня… Ти ще від застуди не оговталася. Підхопиш щось — і доведеться починати лікування заново. Лікар же пояснював: повертатися до звичного життя треба потроху, дуже обережно. А ти відразу хочеш перебрати міру. Не можна так. Та й окрім цього є труднощі, пов’язані з твоїм станом. Не віриш мені — у мами спитай. Вона сьогодні обіцяла тебе провідати. Чуєш, дзвонять? Напевно, вона. Поговори з нею, будь ласка, вона пояснить краще за мене. Ближчого за маму в тебе нікого немає, вже вона поганого не порадить. Із цим ти хоч згодна?

За кілька хвилин Наталія вже сиділа біля матері. Тетяна взялася пояснювати, яка шляхетна, яка чудова людина Антон. Він же б’ється як риба об лід, старається заради них, дбає про те, щоб їм добре жилося. Наталії знову довелося вислуховувати похвали людині, якій, на думку матері, вона була стільком зобов’язана. Але самими його чеснотами розмова не обмежилася. Від них Тетяна перейшла до дівиць, які не вміють бути вдячними: життя подарувало їм казкову удачу, а вони навіть не розуміють, наскільки їм пощастило. Тепер Наталія слухала вже про невдячність. Мати говорила про таких дівиць загалом, проте помилитися щодо того, кого стосувалися її слова, було неможливо.

— Донечко, вчора мені зателефонував Леонід Федорович. Ти його пам’ятаєш? Ні, звісно… Він давно вів справи з твоїм батьком. Так от, за його словами, становище в нас украй серйозне. Я в цих речах нічого не тямлю: якийсь контракт, договір, важливий клієнт… Не в назві річ. Там терміново треба щось зробити, підписати, інакше ми підемо з торбами. Тому зроби, будь ласка, те, про що просить Антон, і не зволікай.

— Мамо, але як мені підписувати? — заперечила Наталія. — Я ж зараз не розумію навіть, про що ми говоримо. У такому стані не можна братися за документи.

— Отож-бо! — стрепенулася Тетяна. — Не розумієш, і ніхто не знає, коли почнеш розуміти. За законом ти, бачте, недієздатна, тому офіційно жоден нотаріус нам не допоможе. Якась дурня! Працювати тебе ніхто не змушує. Антон згоден усе робити замість тебе, для твого ж блага. Треба лише передати йому права, повноваження — як уже там це називається. І встигнути, поки не пізно. Це він делікатничає, вмовляє, а я вимагаю: оформи йому довіреність на фірму якнайшвидше. Так, вимагаю. Добре хоч, у нього знайшовся нотаріус, готовий не чіплятися до дурних умовностей, а підготувати й засвідчити потрібні папери. Антон урятує справу, ви одружитеся й, дасть Бог, поїдете за кордон. Тоді і я нарешті спокійно зітхну. Від смерті твого батька в мене жодного дня без тривоги не було. Зроби хоч заради мене, донечко.

Коли матір провели, Антон сів поруч із Наталією на диван.

— Пробач, люба. Не слід було тобі все це вислуховувати. Мама твоя надто прямолінійна, та й різка була, звісно. Але головне вона сказала правильно: чекати нам не можна. Справа делікатна, проте я обіцяю, що все владнається. А тобі нема чого забивати цим голову. Відпочивай, звикай до нормального життя. Краще подумай, яку хочеш весільну сукню, куди вирушимо в романтичну подорож…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Таємниці»

Усі історії рубрики