Життя без прикрасВін підніс її руку до губ, але знову зупинився, не торкнувшись, і відпустив.
— Гаразд, дякую, — Наталія кивнула йому й усміхнулася. — Антоне, знаєш, я втомилася. Голова важка. Ти не будеш проти, якщо я приляжу?
— Звісно, лягай, — заметушився він. — Відпочинок тобі необхідний. Уже пізно, а ранок покаже. Завтра й повернемося до справ. Тільки ліки спершу випий, будь ласка. Ось так, молодець.
У нестерпно чужій квартирі куток дивана став їй майже другом. Наталія забралася туди, зіщулилася й утомлено заплющила очі.
Розплющила вона їх уже при денному світлі. Відколи її забрали з клініки, сну стало напрочуд багато. Забрали додому — так належало казати. Але тепле, затишне слово ніяк не пасувало до цього місця, і подумки вона називала його лише квартирою, де тепер живе.
Біля дивана, на столику, приготували пляшку води й блюдечко з пігулкою. Таблетку навіть заздалегідь вийняли з упаковки. Мабуть, подбали, щоб Наталії не довелося самій поратися ще й із цим, позбавили ще однієї маленької трудності. Який уважний до неї Антон. І все ж від його турботи їй ставало ніяково; вдячність, яку вона, здавалося б, мала відчувати, не позбавляла цього відчуття. А згадати минуле й далі не вдавалося. Можливо, лікар надто оптимістично дивився на її одужання. Можливо, з нею все набагато серйозніше, ніж він гадав, і марно чекати швидкого поліпшення. Особливо страшною була думка, що нинішній стан може залишитися з нею назавжди. Вона так і житиме, не пам’ятаючи себе, не впізнаючи власного минулого. Ні, з цим не можна було миритися.
Залишатися тут вона більше не хотіла. Краще прогулятися: раптом на вулиці трапиться щось знайоме, долине звук, виникне відчуття — бодай щось, здатне розбудити пам’ять.
Одягнувшись, Наталія спустилася сходами з такою обережністю, наче сходинки були скляні. На вулиці вона знайшла лавку й сіла.
— Наталіє? Невже це ви? Ледве впізнав! Отже, ви в місті… А нам же казали, що вас повезли лікуватися за кордон. А ви тут, поруч. Господи, Наталю, як я радий!
Вона отямилася від задуми. Перед нею стояв молодий чоловік — високий, світловолосий — і дивився здивовано.
— Ви, мабуть, помилилися, — злякано відповіла вона. — Прийняли мене за іншу. Мене звати Віка. Вікторія.
— Та що ви, які розіграші! Що з вами сталося, Наталіє Андріївно? Наталіє! Наталю, Наталочко, та що ж із вами?
— Дайте їй спокій, або я викличу поліцію! — пролунав голос Антона.
Його руки міцно обхопили Наталію за плечі, потягли геть від незнайомця.
— Віко, навіщо ти вийшла? Адже домовилися: тільки зі мною або з мамою. Якби щось сталося — що тоді? Уже якийсь гад причепився. Добре, що я вчасно з’явився. Більше саму ні на хвилину не залишу.
— Знайомся, люба, це Довгань, — невдовзі представив він їй чоловіка у квартирі. — Той нотаріус, який погодився нам допомогти.
Чергову порцію ліків Антон змусив її прийняти, перш ніж посадити на диван.
— Він засвідчить документи, — продовжив Антон, — щоб я міг зняти гроші… Тобто керувати фірмою, я це мав на увазі. Поки ти не одужаєш остаточно. Усе вже підготовлено, тобі тільки підписатися залишилося.
Антон і далі пояснював. Навпроти сидів чоловік у димчастих окулярах, із серйозним виглядом кивав і підсовував їй посвідчення. Розібрати, що вони кажуть, Наталія вже майже не намагалася: знову навалилася знайома втома. Хоч би швидше пішли, дали залізти на диван із ногами й заплющити очі.
Вона майже не дивлячись кілька разів підписалася на паперах там, де їй показали, і блаженно затихла.
Цього разу сон виявився ще довшим, ніж зазвичай, хоча збоку, мабуть, здавалося, що більше вона нічого й не робить. Прокинулася Наталія пізнього ранку в порожній квартирі. Зник навіть Антон, який незмінно нагадував про таблетки. Вона підрахувала: не менше трьох приймань уже пропущено.
На вулицю потягло нестримно. Майбутнє невдоволення своїх наглядачів вона вирішила залишити без уваги. Але щойно відчинила двері, як зупинилася: з-під килимка виглядав невеликий папірець. Наталія підняла його й розгорнула. Довго стояла, вчитуючись, намагаючись збагнути зміст.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.