Сховок Оксана влаштувала в підвалі занедбаного кінотеатру. Сирість роз’їла стіни, половина екрана звисала лахміттям, крісла вкрилися пліснявою. У технічній кімнаті збереглися двері, які можна було замкнути зсередини. Там Оксана розклала сторінки синього зошита, запалила гасову лампу й до ранку переписувала найважливіші записи в кілька тонких учнівських зошитів.
Вона не могла довірити все одному оригіналу. Поки книга лишалася єдиною, Олегові досить було знищити її разом із господинею. Тому відразу після відходу з комбінату Оксана вирвала дві сторінки. Одну лишила в умовленому сховку для Мирона Павловича, другу відправила до центральної приймальні через непримітний конверт. Старий мав зберігати копії окремо й передати їх далі, якщо Оксана не вийде на зв’язок.
У сейфі разом із зошитом лежала касета. Оксана вставила її в старий магнітофон, знайдений у підсобці кінотеатру. Після шарудіння стрічки почувся голос Олега. Він сперечався з невідомим співрозмовником про частку Левченка й казав, що за потреби позбудеться прокурора. Кравченко багато років збирав компромат на покровителя, щоб той не міг відмовитися від своїх зобов’язань.
Оксана прослухала запис кілька разів. Вона отримала не тільки доказ, а й інструмент. Якщо Олег повірить, що Левченко першим вирішив його прибрати, їхній союз почне руйнуватися швидше.
Крізь щілину під стелею було видно вулицю. Повз кінотеатр проїжджали поліцейські машини й темні автомобілі людей Кравченка. Вони шукали жінку в сірому ватнику. Оксана зняла його, надягла шкіряну куртку, забрану в заводського охоронця, і сховала коротке волосся під кашкет. Тепер здалеку вона скидалася на худорлявого робітника.
Найприбутковішою точкою Олега було підпільне казино в підвалі центрального готелю. Там збиралися чиновники, поліцейські начальники й торговельні посередники. Кравченко з’являвся майже щовечора, демонструючи, що контролює місто й не боїться суперників. Оксана вирішила позбавити його саме цього відчуття безпеки.
До готелю вона підійшла з боку кухні. В один і той самий час сюди приїжджала вантажівка з продуктами. Водій лишав машину біля розвантажувального входу й ішов до диспетчерської. Оксана сховалася між ящиками, а коли кухарі відчинили кузов, непомітно пройшла до технічного коридору.
За важкою портьєрою шуміло казино. Дзвеніли фішки, кулька стукала по рулетці, офіціантки лавірували між столами з тацями. Дим висів під стелею щільним шаром. Олег сидів у центрі за картярською грою. Пошкоджена рука спочивала на перев’язі, поруч розташувався начальник поліції Данилюк. Вони пили коньяк і сміялися трохи голосніше, ніж зазвичай, ніби кожен хотів довести присутнім, що пожежа на комбінаті нічого не змінила.
Оксана підготувала конверт. Усередині лежала фотографія сторінки з виплатами Левченкові й коротка записка: «Твій замок уже горить. Спитай у Романа, хто відчинив ворота». Вона передала конверт молодій офіціантці разом із великою купюрою й попросила віднести Олегові, сказавши, що послання надійшло від прокурора.
Дівчина не ставила запитань. Оксана спостерігала з-за портьєри, як конверт опинився в Кравченка. Олег прочитав записку, побачив фотографію й різко схопився, перекинувши келих. Рідина розтеклася по зеленому сукну. Він наказав зачинити виходи й обшукати всіх присутніх.
Зала миттю наповнилася криками. Відвідувачі звикли, що принижують інших, але не терпіли, коли перевіряли їхні власні кишені. Данилюк вимагав пояснень, жінки хапали сумки, охоронці перекривали двері. Олег метався між столами й вдивлявся в обличчя, розуміючи, що Оксана десь поруч і бачить його страх.
Вона вже відступила в технічний коридор. У ніші біля кухні був головний електричний щит. Оксана відчинила кришку, надягла гумові рукавички й замкнула контакти товстим дротом. Тріск заглушив музику, посипалися іскри, увесь підвал поринув у темряву.
Паніка посилилася. Хтось перекинув стіл, скло розбилося, охоронці зіштовхнулися в проході. Оксана спокійно вийшла через кухню й змішалася з людьми біля розвантажувального майданчика. Холодний дощ змивав із обличчя пил. За спиною у вікнах готелю спалахували промені ліхтарів.
Того вечора вона нічого не вкрала й нікого не вдарила. Але до ранку все місто знатиме, що Олег Кравченко замкнув власне казино через одну записку й обшукував людей, яких називав друзями. Для людини, чия влада трималася на образі непогрішності, це було небезпечніше за спалений товар.
Повернувшись до кінотеатру, Оксана позначила в списку ім’я Тараса. Начальник охорони був слабкою ланкою. Олег напевно звинуватить його в провалі й тим самим відштовхне ще одну людину. Оксана не раділа. Вона виконувала важку роботу, крок за кроком послаблюючи конструкцію, яка колись розчавила її сім’ю.
У казино Олег стояв посеред темної зали й обіцяв знайти жінку. Однак його погрози вже звучали не як наказ господаря, а як крик пораненого звіра. Він велів привезти Левченка й тієї ж миті наказав стежити за прокурором.
Кравченко викликав Тараса до службового коридору й зажадав пояснити, чому кухонний вхід лишився без охорони. Начальник відповідав, що людей розставили за затвердженою схемою, а доступ до технічних приміщень знали тільки працівники готелю й кілька довірених осіб. Кожне пояснення звучало для Олега як підтвердження змови.
Він ударив Тараса перев’язаною рукою, скривився від власного болю й велів замкнути його до ранку. Данилюк спробував заспокоїти господаря, але Кравченко звинуватив і поліцейського: надто швидко той приїхав після записки й надто наполегливо розпитував про зошит.
Левченко з’явився через чорний вхід. Він заперечував, що передавав конверт, і зажадав показати записку. Олег відмовився віддавати оригінал. Прокурор помітив це й зрозумів: Кравченко вже збирає новий матеріал для страховки. Розмова закінчилася зовнішнім примиренням, однак при виході Левченко тихо наказав водієві записати номери всіх машин біля готелю.
Оксана не бачила цих сцен, але передбачала їх за переговорами охорони. Накази суперечили один одному: одні пости шукали жінку, другі перевіряли персонал казино, треті стежили за автомобілем прокурора. Що наполегливіше Олег намагався повернути контроль, то помітніше ставало, що контролю більше немає.
Вона висушила мокру куртку біля лампи й подивилася на фотографію матері. Хотілося вірити, що страх ворогів принесе полегшення, але всередині лишалася порожнеча. Оксана не тішилася їхньою розгубленістю. Їй було важливо лише перетворити страх на помилки, а помилки — на докази.
До світанку голоси в рації стихли. Оксана погасила лампу й лягла на холодну підлогу, не роздягаючись. Насіння недовіри вже дало перші паростки, і тепер лишалося не дозволити Олегові витоптати їх новою хвилею насильства…
