Життя без прикрасІра завмерла, стиснувши серветку. Батькового окрику вона могла очікувати, але такого — щоб із калькулятором у руках виставити рідну дочку разом із чоловіком на вулицю — ні. Це був удар під дих. І все ж крізь приголомшення пробивалося тепле захоплення: батько взяв сокиру й рубав їхній гордіїв вузол.
Обличчя Світлани Андріївни позеленіло майже в тон салатному листку на тарілці. У голові шалено закрутилися шестерні, внутрішній калькулятор видав критичну помилку: сорок тисяч на трьох. Платити за перекошене крісло в задушливій кухні! По її нервах це вдарило сильніше за будь-який адреналін. Віддавати чужому дядькові гроші за сумнівне задоволення повчати невістку вона в жодному разі не збиралася. Удавана аристократичність злізла з неї, немов дешева фарба під вітром.
— За цей блощичник ще й оренду платити?! — заверещала свекруха.
Вона схопилася так різко, що лава відлетіла й ударилася об сусідній стіл. Офіціант, який ішов до них із тацею, розсудливо змінив напрямок.
— Саме так. Гроші наперед, інакше вечірнім конем — на вихід, — спокійно підтвердив Михайло Григорович і склав перед собою руки.
— На біса мені вам скидатися, коли в мене власна квартира з нормальним ремонтом! — кричала Світлана Андріївна, судомно натягуючи плащ і не потрапляючи в рукави. — Більше ноги моєї у вашій богадільні не буде! Вітю, я їду. Самі живіть зі своїм батьком-комерсантом!
Чекати сина вона не стала: підхопила сумку й кулею вилетіла з кафе, мало не зірвавши вхідні двері з петель. Побігла збирати речі, подушки й незліченні баночки. Аби тільки не заплатити ні копійки за проживання — з такою швидкістю можна було виконати норматив майстра спорту з легкої атлетики.
Коли двері грюкнули, розмова обірвалася. З кухні долинало шкварчання нової порції м’яса. Іра подивилася на батька, усе ще намагаючись перетравити те, що сталося. Віктор, білий як крейда, втупився в порожню тарілку. Він утратив маму-гарнір і тепер усвідомлював, що залишився сам на сам із суворим тестем.
Михайло Григорович повернувся до онімілих молодят. Погляд став іще важчим; ілюзії руйнувалися остаточно.
— Вас двох це теж стосується, — сказав він, дивлячись на зятя.
— Михайле Григоровичу, мама ж поїхала, — Віктор здригнувся, голос затремтів. — Квартира тепер вільна. Нас тільки двоє залишається. Нам за що оренду платити?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних. Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.