Крізь важку напівдрімоту Оксана відчула, як хтось стиснув її кисть. Дотик був надто впевненим і жорстким, щоб сприйняти його за випадковість. Рука жінки безвольно звисала з краю старого дачного дивана, і чужі пальці повільно потягли її вгору.
Вона спробувала розплющити очі, але повіки ніби налилися свинцем. Солодка ягідна наливка, якою весь вечір її дбайливо пригощала свекруха, і досі затуманювала свідомість. Кімната розпливалася, знайомі речі втрачали обриси, а тіло не слухалося, ніби Оксану притиснуло важкою ковдрою. У напівтемряві спалахнуло холодне блакитнувате світло. Оксана не відразу зрозуміла, що перед її обличчям світиться екран власного телефона, залишеного перед сном на тумбочці.
Поруч важко дихала велика темна постать. Сухі пальці тримали Оксанину долоню. Спершу свекруха приклала її вказівний палець до датчика й розблокувала телефон, потім відкрила банківський застосунок і знову притиснула палець до сканера. Апарат коротко здригнувся, підтверджуючи вхід.
— Спи, люба, спи, — прошепотіла Галина Василівна улесливо-лагідним голосом. — Я лише пульт шукаю, ніяк не знайду.
Свекруха сховала апарат у складках просторого халата й майже безшумно вийшла з кімнати. Оксана кілька разів кліпнула, намагаючись зібрати розсипані думки. Який ще пульт, якщо телевізор стояв у вітальні? Чому для його пошуків знадобився її телефон?
У звичайному стані вона миттю зажадала б пояснень. Оксана працювала головною бухгалтеркою у великій будівельній компанії й звикла помічати будь-яку нестиковку. Але після довгого дня, ситної вечері й кількох чарок міцного солодкого напою свідомість відмовлялася підкорятися. Вона вирішила, що побачене могло виявитися безглуздим сном, повернулася до стіни й знову провалилася у в’язку темряву…
